Він запитує моє ім’я. Звичайна процедура. Я наважуюсь вимовити так, як у паспорті. Перепитує і записує «Кристині від Сергія». Не визнав іноземного імені в української дівчини. Можна сказати, що це дрібниця, непорозуміння. Я б сказала, що це важлива деталь.
Дитинство і юність – Східна Україна. Ще тоді він визначив для себе українську мову як єдину, а самоідентифікацію як опірну точку . З тих пір роль Сергія Жадана як письменника – роль оратора, який кричить пошепки. І це не претензійна маячня, а його власний стиль. Хтось навіть вульгарно називає це #жаданщиною. Кожна поезія – це набір антонімів, протиріч та рефренів. Довгі речення, пройняті довгими паузами. Рядки, що тяжіють до верлібру, і все одно мають свою складну римовану архітектоніку. І на противагу, короткі та ритмічні розповіді.
Він звертається до жінки, до Святої Діви та до своєї країни, називає лише одне ім’я – Марія.
Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава:
чорні робочі долоні, стрижена голова,
зранку стоять на зупинках, неприкаяні, як пірати –
тимчасова адреса, країна напівжива.
Мають свої страхи, шанують свій закон,
не потребують змін, сміються із заборон.
Які можуть бути зміни в тому, чого не існує,
і які заборони можуть бути під час похорон?
Наскрізною темою останньої збірки Сергія є війна: «Письменник повинен далі говорити, повинен писати, бути частиною національного опору». Але його громадянська лірика далека від класичної «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…», вона не спонукає, не стверджує, лише констатує.
«Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними».
Найяскравіше образ війни зображено в обличчях людей. Герої його віршів нагадують «маленьку людину» Рождєственського. Щоправда слів про мармуровий пам’ятник автор так і не сказав. Поет зробив дещо більше: незважаючи на мінорний тон його повісті, він залишив надію. Це відчувається у постійному напрямку вперед, у зміні погоди, настроїв та почуттів; у русі великого індустріального міста; в образах кохання, життя, пам’яті або віри.
Доведеться змиритися з тим,
що все мине.
Доведеться не говорити
про важливе та головне,
доведеться боятись свободи,
триматися меж.
Щастя не оминеш.
щастя не оминеш.
«Життя Марії» – це емпірична повість автора, його щоденник, який він вів протягом року. Мінливість образів та настроїв пояснюється тим, що майже всі вірші були викладені в хронологічній послідовності – митець коливався між інтимністю та мілітаризмом, між натхненням та відчаєм.
Слухаєш, як визріває ця, найтепліша із зим,
як вона пробивається захисними редутами.
Думаєш, що робити з цим усім.
Думаєш, звісно, думаєш, не можеш не думати.
Міняється колір лісів, міняється тяжкість озер.
З усіх імен лишаються найголовніші.
Все, що з нами діється, діється саме тепер.
Приходить радість,
потім приходить ніжність.
Сергій Жадан володіє унікальним талантом відчувати емоції матеріальними образами. Він приділяє увагу найдрібнішим деталям, метафоричним образам, релігійним мотивам etc, він створює світ і наповнює його авангардним реалізмом*
*- оновлення принципів творчості, відмова від попередніх канонів, що супроводжується відмовою від ідеалізації.
Редактор тексту - Світлана Привалова
Фото - Вікторія Гридчина