Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста

Лазутіна Олена, ВСР, 4 курс.

Рубрика: Інтерв’ю

Пив, гуляв, навіть дівчині раз зрадив.

Єгор Матвійчук – енерготехнолог, офіціант, що став успішним програмістом. Народився Єгор в Росії, але ще в 1995 переїхав з батьками до Херсону. До 9 класу вчився у звичайній школі, а потім вмовив маму перевести його до фізико-технічного ліцею. Після закінчення вступив до КПІ на енергоменеджмент та енергозбереження. Дев’ять років працював у сфері обслуговування, а потім вирішив різко змінити своє життя. Як це сталося і що робити сучасній молоді, що мріє про програмування я і запитала Єгора.

— Єгоре, чому ви пішли працювати офіціантом?
— Це було влітку на першому курсі, я хотів попрацювати пару місяців, підзаробити грошей. Навчався на стаціонарі на бюджеті і не планував працювати під час навчання. Але так вийшло, що пропрацював у цій сфері дев’ять років. Під час навчання я працював вночі, а вдень ходив на пари і жодного разу не злетів зі стипендії.

— Як ви наважилися змінити професію?
— Через два роки після закінчення навчання, я розумів, що вже час знайти щось перспективніше. І тут друг порадив мені спробувати програмування. Кілька місяців вмовляв мене і я вирішив спробувати. Чотири місяці я ходив на курси Java, а паралельно продовжував працювати. Працював по 18 годин на добу 6 днів на тиждень, було складно. Тому назбирав трохи грошей, кинув роботу і по десять годин займався щодня, навіть забуваючи поїсти. Потім знайомий сказав, що в компанії, де він працює є вакансія розробника. Я пішов і мене взяли. Так я і став програмістом.

— Ви все ще працюєте в тій компанії?
— Ні, через рік я знайшов вдвічі більш оплачувану роботу. А ще через рік — ще вдвічі більше оплачувану. Як ви вже здогадалися, через рік хочу повторити цей успіх.

— Розкажіть про свою родину, чи підтримувала вона вас?
— Я маю чудову родину: мама, тато, сестра. І так, вони в усьому підтримували мене.

— Як у програміста, у вас основний інструмент це комп’ютер. Чи пам’ятаєте свій перший?
— О, це вельми цікава історія. В дитинстві батьки не хотіли купувати мені комп’ютер, адже боялися, що я буду грати весь час і не буду вчитися. Пообіцяли купити, якщо в кінці навчального року в ліцеї в мене не буде жодної вісімки. Одна таки трапилася. Тож свій перший «інструмент» я купив собі сам на другому курсі.

— Чи виховували б ви своїх дітей так само?
— В наш час, певно, що ні. Дитина буде приходити з дитячого майданчика і питати, чому у всіх дітей є гаджети, а в неї немає. Зараз повністю вже не можна виключити ком’ютер, але буду обмежувати.

— Яка у вас зараз мета?
— Отримати більше досвіду в програмуванні, розвиватися як спеціаліст, вивчати нові технології, вивчити англійську, влаштуватися на роботу закордоном.

— Що ви вже зробили для досягнення цілі?
— Працюю, отримую досвід. До англійської ще не приступив. Але найближчим часом збираюся.

— Які ви бачите перепони на шляху?
— Лише свою лінь.

— Яка ваша улюблена книга?
— Я вже два роки нічого не читав.

— Про що мріяли в дитинстві?
— До 30 років створити родину та стати заможним.

— Як ви думаєте, у вас це вийде?
— Так, думаю, що біля 30 зможу.

— Чи ви довірлива людина?
— Ну, в чомусь так.

— Чи ви емоційний?
— Так.

— Які якості допомогли вам стати тим ким ви є?
— Спокій, наполегливість та цілеспрямованість.

— Що вам не подобається в інших людях, чи є такі якості у вас?
— Безвідповідальність, несерйозність, схильність до брехні. В мене таких якостей немає.

— Які слова якої людини надихали вас чи демотивували?
— Слова моєї мами. Вона завжди казала, що якщо я чогось захочу, то обов’язково досягну.

— Чи думали ви, що могли б обрати інший шлях і стати більш успішним?
— Більш успішним я міг би стати навіть не отримавши вищої освіти, а якщо б просто з дитинства цікавився програмуванням і закінчив курси.

— У якій країні ви б хотіли жити?
— Не в країнах СНД. У будь-якій. Починаючи з Польщі і закінчуючи Канадою.

— Хто вас надихає?
— Ніхто, кумирів в мене немає, просто живу своїм життям, роблю, як вважаю за потрібне.

— Яких якостей вам не вистачає?
— Насправді я лінивий. Тому мені варто це в собі побороти. Зараз треба вчити англійську, як я раніше вчив програмування – кожен день по кілька годин. Тож, мені не вистачає завзятості.

— За що вам соромно по життю?
— Пив, гуляв, навіть дівчині раз зрадив. Але мені ні за що не соромно.

— Чи був час коли у вас опустилися руки?
— Ні, не було, я завжди працював, і навіть офіціантом заробляв більше, ніж зараз в доларовому еквіваленті. Робота для мене найголовніше, а вона в мене була завжди.

— Що ви вважаєте витраченим часом?
— Дев’ять років роботи офіціантом. Це також цікава робота, навчила мене розбиратися в людях, але треба було раніше з неї піти.

— Ви були закордоном?
— Так, був в Білорусі, Єгипті, Індії, Америці. В Америці працював за програмою Work and Travel.

— Ким ви працювали? Що вам дала ця робота в майбутньому?
— Випікав хліб, булочки, пончики, печиво. Вона дала мені досвід. Без знання мови доводилось працювати, спілкуватися з англомовним населення. Також я подорожував, дивився, як люди живуть закордоном.

— Багато молодих людей залишаються зараз в Америці нелегально. Чи не хотілося вам обрати цей шлях?
— Ні, мене така перспектива не приваблювала, не хотілося думати, як потім себе «легалізувати».

— Чи достатньо держава підтримує сферу програмування в Україні, на вашу думку?
— Ніяк не підтримує, кошти бюджету ж не виділяються. А навіщо нас підтримувати? Головне до нас не лізти. Є компанії, нехай вони собі працюють, сплачують податки, дають робочі місця тисячам людей. Головне не душити їх перевірками.

— Як ви вважаєте, чи достатня заробітна платня у програмістів у Україні?
— Якщо порівнювати з зарплатнею інших працівників, то, звичайно, достатня. Вище середнього. Але важливо розуміти, що на рівень хорошої зарплатні по Україні можна вийти лише через рік-два. А закордоном, звісно, зовсім інші розцінки.

— Як зрозуміти, яка професія твоя?
— Не знаю, я досі не зрозумів. А програмування в мене просто виходить, подобається, я в понеділок з радістю іду на роботу. Іншої альтернативи я не бачу. Інформатика в школі мені ніколи не подобалася, може викладали невдало.

— У вас є мрія?
— Так, мрію багато подорожувати та забезпечувати свою родину.

— Чи є люди, яким ви вдячні?
— Мамі та моєму другу, що порадив мені програмування.

— Дайте пораду майбутнім програмістам.
— В мене не такий великий досвід, щоб поради роздавати. Але можу сказати, що це не така професія, де один раз щось вивчив і робиш далі по шаблону. Треба бути готовим вчитися в процесі роботи і навчатися новим технологіям, підходам до написання програм. Треба завжди бути в темі. І, звісно, англійська. Поруч з програмуванням з самого початку має стояти англійська.

— Як людина з технічним складом розуму, як ви ставитеся до мистецтва?
— Нормально, є і бог з ним. Мені воно все красиво намальовано, однаково. Жодних почуттів не викликає.