Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»

Молодий музикант розповів про сучасний рівень української композиторської школи і про те, як її можна розвивати

Музична кар'єра цього юнака справді дивує. У 6 років Олександр почав гастролювати як концертний піаніст, а у 18 років – написав перші музичні твори. У тому ж віці юний українець приєднався до престижної міжнародної компанії Strategic Music LLC і створив музику для багатьох комп'ютерних ігор, серед яких і відома War Thunder. Та на цьому він і не думав зупинятися. Вже через рік амбіціозний і талановитий композитор написав саундтреки для численних танцювальних шоу, кіно та театру, які показували в США, Німеччині, Великобританії, Україні, Індії та інших країнах.

Олександр вже отримав ступінь бакалавра в Києві як піаніст і композитор. Зараз він продовжує вивчати композицію у Вищій музичній школі в Берліні, але при цьому встигає працювати над багатьма проектами в Україні. Так, нещодавно відбулася прем'єра серіалу «Соломоне рішення», до якого Олександр написав саундтрек.

– Судячи з твого резюме, можна сказати, що ти універсальний композитор. Скажи, а чим відрізняється робота над написанням музики до шоу, кіно й серіалів, та створенням академічної музики? І, головне, як тобі вдається це поєднувати?
Загалом, у музики для медіа та академічної музики зовсім різні «початкові позиції». У першому випадку у тебе є як мінімум готовий сценарій, у другому – лише пустий аркуш паперу і можливість цей «сценарій» створити власноруч. Але буває і навпаки. Тобі можуть замовити оперу на вже готове лібрето, а режисер шоу запропонує написати невеликий уривок «для натхнення». Тому стверджувати, що підхід до створення музики кардинально відрізняється, я б не став. Більше того, зараз у фільмів та шоу дуже великий запит на нові, нестандартні рішення, багато з яких приходять саме з сучасної академічної музики. Поєднувати, щоправда, і те і інше дуже складно, бо обидва напрямки потребують дуже високої концентрації, а у випадку академічної музики – ще і більшої, порівняно з музикою для медіа, кількості часу. Це змушує знаходити цей перемикач у собі, як мінімум вимкнувши комп’ютер та залишивши собі тільки ручку, олівець та нотний папір.

– Розкажи про навчання в Берліні. Що тебе приємно чи не приємно здивувало у стилі викладання німців, порівнюючи з українськими підходами?
Те, що одразу кидається в око – це не робота викладачів, а старання студентів. Порівняно зі студентами наших музичних вишів, у Німеччині можливостей самореалізації набагато більше, тому студентська спільнота більш мотивована, активна на семінарах і старанна у самостійних заняттях. Тому на семінарах педагоги мовчать 90% часу, даючи можливість студентам жваво дискутувати. Інколи їх потрібно навіть перепитувати, щоб почути їхню власну думку. Що стосується стилю викладання в цілому, то лекції більше схожі на сучасну презентацію, без «начитки» та з використанням аудіозаписів та проектора. Приємно, що у Київській консерваторії також є педагоги, які сучасно проводять лекції. Індивідуальні ж заняття дуже змістовні, достатньо тривалі (заняття з композиції тривають півтори-дві години та довше, якщо треба). Однією з основних складнощів навчання є мова: усі, навіть найскладніші питання, розглядаються лише німецькою мовою. Тому варто її добре підучити перед навчанням у Німеччині.

– Німецька академічна школа композиції сильно відрізняється від української?
Німецька школа консервативніша та дуже вимоглива до майбутнього композитора. Самоаналіз власних творів та дуже детальне опрацювання кожного з них є невід’ємною складовою навчання. Звичайно, звідси викристалізовується певний «формат», який часто лунає на місцевих фестивалях нової музики. Тому іноді дуже бракує бунтарського духу та ходіння «по лезу», яке часто присутнє у молодих українських композиторів. Бо коли все правильно, воно набридає.

– Як і чим будеш підкорювати Німеччину?
Якщо говорити про академічну музику, то німецькій мистецькій спільноті та слухачам дуже бракує свіжих рішень. Зважаючи на це, а також на дуже пильну увагу німців до традицій інших країн, музика, яка на свідомому або навіть підсвідомому рівні звертається до українського фольклору та замислюється про його місце у сучасній «постфольклорній» реальності, – буде дуже самобутньою та цікавою для німецького (і не тільки) слухача. Робота над таким «метафольклором» наразі є ціллю мого навчання у німецькому виші.

– Як ти оцінюєш розвиток кіноіндустрії в Україні за останні роки? Чи хороші тут перспективи для кінокомпозиторів?
Ситуація покращується. Створюється більше фільмів та серіалів, і їх якість постійно підвищується. Росте нове покоління режисерів (режисеру «Соломонового рішення» Антону Скрипцю – 21 рік), і це створює більше можливостей для кінокомпозиторів. Головне – не відпочивати, а постійно підвищувати планку якості, особливо у реаліях, коли поріг входження у професію дуже низький, і нині майже кожний може писати музику, подивившись відео на YouTube.

– А чого ти прагнеш досягти у житті? Можливо, є заповітна мрія?
Найбільшою моєю ціллю є робота у кінематографі, і я мрію працювати над проектами, якими будуть захоплюватися і в Україні, і в Америці, і в усьому світі. Особливо чудово, якщо це буде український проект. Але це залежить не тільки від мене.

Схожі новини



• NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
• Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
• Некомфортна зона комфорту
• «Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
• Без сорому, книг та мистецтва: сповідь сучасного програміста
• Мрії в дії: байдарки замість географії
• Статус: у вічному пошуку
• Наталія Ємеліна: “Секрет кар'єри: чесно, багато, якісно працювати і знати собі ціну”
• Якщо ти молода, амбітна і православна
• Роман Кравець: "Бути журналістом – це певною мірою благодійність"