Жага до перемог

Катрін Талеб, РЗГ, 4 курс.

І у дитини перші кроки завжди кострубаті,
але тільки так вона навчиться ходити

Це був виклик самій собі. «Або ця країна мене
змінить, або ж я щось зміню в цій країні. В моїх
руках цілісінький світ, я можу мати все, чого тількі
забажаю. Моя думка про це більш значуща і вагоміша,
ніж шлях яким я буду йти» — Діана.

- Розкажи трохи про себе.
- Мене звати Діана Назірі, мені двадцять років. Народилася я в місті Києві і прожила тут 18 років. Навчалася в столичній гімназії східних мов, а після її закінчення вступила до Київського національного університету, де протягом одного року знайомилась з німецькою мовою. А з вісімнадцяти я переїхала до Німеччини.

- Як ти можеш себе охарактеризувати? Назви ключові слова, які, ти вважаєш, тебе добре описують, твою унікальну формулу особистості.
- Дуже складно себе описати, підібрати найвлучніші слова, так як кожна людина мене бачить по-своєму і зі своєї сторони, мабуть, в цьому вся сіль. Але я б все ж спробувала себе охарактеризувати таким реченням: маленька людина з великим ментальним тілом. Як ти вже встигла помітити, я дуже маленького зросту і взагалі виглядаю років на 15 - не більше, але неодноразово чула від друзів, що незважаючи на свою мініатюрність, душа в мене безмежна.

- Як ти дійшла до рішення поїхати в іншу країну, що послужило для тебе поштовхом?
- Насправді цьому посприяло дуже багато чинників. Якби до 11 класу мені хто-небудь сказав, що я буду жити в іншій країні - я розсміялася б цій людині в обличчя. Можливість переїхати мене спіткала в той період, коли почалися військові дії на території України. Плюс до всього мене турбували проблеми з сім'єю, зі здоров'ям, і сукупність цих подій настільки психологічно тиснула на мене, що я вирішила скористатися шансом змінити своє життя. Це був виклик самій собі. Скажу, що коли я переїхала, перші півтора року у мене було жахливе бажання повернутися на батьківщину, але в якийсь момент я вирішила, що раз вже я пішла на цей крок, то повинна максимум вижати з себе і з цієї країни.

- Опиши три своїх основних досягнення на сьогоднішній день.
- Я закінчила школу з золотою медаллю - це враховується (сміється)? З 18 років я абсолютно незалежна від своїх батьків у фінансовому плані - друге. У цьому віці, я вже можу дякувати батькам через, можливо, маленькі, але дуже значущі для їх сердець подарунки. По-суті, до якогось певного віку батьки вкладають в нас все, а потім ми їм це «віддаємо», не спеціально, а від душі. Сподіваюсь, ти розумієш про що я. Так-от я дуже цьому радію. А третє досягнення - мій вступ до університету у Франкфурті. Це було надзвийчайно складно і першого разу, зізнаюся, я не склала іспит. Після цього я замислювалася над тим, чи може це все-таки не моє і мені варто повернутися в Україну, але я доклала зусиль, і вже вдруге з усім впоралася.

- Що тебе надихає?
- Мене надихають багато речей. В першу чергу люди. Не всі звичайно… Останнім часом я намагаюся повністю звузити своє коло спілкування, щоб мене оточували особистості, які будуть тягнути мене вгору, робити мене кращою в якомусь плані. Це прості люди, але з цікавою історією і в той же час сильні духом. Мене дуже приваблює те, як незважаючи на події, які склалися в їхніх життях, вони не перестають радіти кожному дню і продовжують йти до своєї мети. Ще мене надихає молодість. Період, в якому я зараз живу - це найідеальніший час, щоб чогось досягти. Але потрібно запастися терпінням і прикласти для цього усіх зусиль.

- Поділися секретом свого успіху.
- По-перше, це знайомство з собою. Я, звичайно, не можу поки назвати себе успішною, але я зрозуміла, що мій переїзд до Німеччини познайомив мене з собою, так як я потрапила в ситуацію коли була абсолютно одна і мені доводилося себе пізнавати з іншого боку. Коли ти постійно в своєму звичному темпі кудись поспішаєш, у тебе елементарно не вистачає часу зупинитися і запитати себе хто ти, розібратися в собі і зрозуміти для чого ти тут, і що ти можеш зробити, щоб змінити світ на краще. Другий секрет мого особистого успіху - бути терплячим. Терпіти всі поразки, всі неприємності, і той факт, що багато чого може не вдатися з першого разу. Це дуже важливо, знайти в собі сили не опустити руки. І нарешті третє - це кожен день робити щось для того, щоб хоч трохи наблизитися до своєї мети. Якщо ти насправді маєш мрію, ти живеш нею кожен день. Мене завжди зупиняв той факт, що моя мрія занадто велика для мене, що вона просто невловима, так як я звичайна дівчинка. Я прочитала безліч книжок про психологію і там була дуже цікава фраза, яка звучить так: «Необов'язково представляти форму в якій проявиться твоя мрія, головне просто припустити думку, що вона здійсниться». З того моменту не було і дня, щоб я не малювала у себе в голові картинку, як ця мрія буде виглядати в реальності, я точно знаю що коли-небудь вона інтерпретується у цьому світі.

- Яка твоя найзаповітніша мрія?
- Раніше, кожен раз коли я чогось хотіла, я це промовляла, тобто говорила «Я хочу ..» і поїхали. Зараз же, моя мрія - це єдина річ, про яку я не хочу говорити, про яку я мовчу вже півтора року. Це те, що я бережу у себе всередині, плекаю, зберігаю, як зернятко вирощую, щоб колись посіяти. Поки що я боюся про це говорити. Не тому що я боюся, що хто-небудь наврочить, не зрозуміє або буде мене зупиняти, просто я хочу зробити і потім про це говорити, а не навпаки. А якщо чесно, я просто хочу бути щасливою - це моя найголовніша мрія у житті. Залишатися на тому рівні щастя, на якому я перебуваю зараз і не втрачати його з роками.

- Які цілі ти перед собою ставиш?
- Я хочу перестати боятися. Просто пробувати. Тому що доки ти не спробуєш, ти не будеш рухатися вперед. І у дитини перші кроки завжди будуть кострубаті, але тільки так ти навчишся ходити. І я хочу навчитися йти до своєї мети не тільки в своїй голові, але і діями.

- Якби у тебе була можливість щось змінити, ти б це зробила?
- Ні.

- Чому?
- Цього б ніколи не сталося. Те що зараз є - це факт. Як у фільмі «Ефект метелика» кожна твоя дія змінює наступні і твоє життя в цілому. Навіть якась дрібниця повністю змінила б моє життя і в кінці-кінців я не була б тією, якою я є зараз.