Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
Марія Гриценко, магістратура, 1 курс.
Про журналістську професію Надії Петруньок - парламентського журналіста телеканалу NewsOne.
- Надю, хоч за освітою ти філософ і успішно реалізовуєш себе у цьому, поряд з тим уже шостий рік працює журналістом. І цей шлях був не випадковим, а власним рішенням. Чим тобі подобається твоя робота?
- Журналістика стала моїм свідомим професійним вибором вже після отримання магістерського диплому з філософії. Обидві сфери мають важливу спільну рису - це мистецтво ставити питання. Однак у журналістиці є можливість швидше знаходити прикладні відповіді як у контексті комунікації, так і для впливу на соціум.
- ЗМІ в Україні зараз одноголосно заявляють про тиск на свободу слова. Звісно, ЗМІ мають бути вільними. Утім, на твою думку чи український медіа простір сьогодні совісно працює за всезагальними журналістськими стандартами?
- Є дуже чіткий перелік журналістських стандартів, так звані «стандарти ВВС», які як регулятив найчастіше беруть за основу в цьому випадку. Тиск на свободу слова може мати різне походження - і найбільш небезпечною я вважаю кон'юнктурність та самоцензуру журналістів. На другому місці - тиск з боку власників медіа (здебільшого, в контексті захисту їхніх бізнес-інтересів або політичних цілей). Адмінресурс як тиск чиновників на медіа, як на мене, для України вже в минулому - максимальний його вплив може обмежуватися хіба що регіональними газетами, прив’язаними до райадміністрацій.
- Коли на твою думку є місце «я» в журналістському матеріалі ?
- У будь-якому журналістському матеріалі має бути місце для відповідальності журналіста - інакше це не більше, ніж прес-реліз. Поставити під сюжетом чи статтею своє прізвище і є проявом професійного «я». Щодо так званої «суб’єктивної» журналістики, можу сказати одне: потрібно розділяти функцію редактора-копірайтера, який пише про факти у стрічці новин, і журналіста, який аналізує інформацію. В другому випадку від суб’єктивізму відмовлятися шкідливо.
- Дві журналістські історії з практики, які характеризують українське медіа з найкращої та найгіршої сторони?
- Мабуть, найгірша історія, трапилася тоді, коли ретактор попросив поставити своє ім’я під моїм матеріалом. Тоді навчилася розрізняти власне журналістську діяльність і роботу у прес-службі. Найкраща - це щоденна практика прямих ефірів («без купюр») інтерв’ю з українськими парламентарями безпосередньо з кулуарів Верховної Ради.
Схожі новини