Треба інтерв`ю - "люди самі знаходяться"

Екатерина Сторончак, магістратура, 1 курс.

Ця дівчина не просто любить літературу, вона живе нею. Ні дня без книги. Всі літературні заходи без неї не проходять. Саме вона знає купу секретів про письменників, бо їй довіряють. Тому вже 5 років ця дівчина знайомить своїх читачів з літературним світом. А сьогодні ми дізнаємося трохи правди про майстрів пера та журналістсько-редакторську роботу. Ніна Скочко - редактор газети "Українське слово - Літаври" та журналіст "Української літературної газети".

Давай спочатку про журналістику. Як ти вважаєш, чи потрібні журналістам професійні стандарти?
Думаю потрібні, бо це перш за все база та в певній мірі юридична основа, якою журналіст керується. Зрозуміло що, вже під час роботи журналіст шукає свої підходи. Але часто доводиться стикатися із тим, що юридично десь щось не сходиться і треба знати, як діяти без шкоди.

Слухай, як думаєш можливо слід змінити деякі положення чи принципи, що стосуються нашої роботи?
Звісно, тому що час змінюється, змінюються підходи до роботи, змінюється інформаційний простір, незалежно від того хочемо ми того чи ні. І потрібно завжди їх переглядати та вносити зміни, щоб вони відповідали саме сьогоденню.

На твою думку, чи можна говорити про об'єктивність та незаангажованість медіа в цілому?
Зараз будуються незалежні ЗМІ, але все одно так чи інакше є якісь впливи і уникнути їх стовідсотково, мені здається, не можна.

Що найбільше тобі приносить задоволення у роботі?
Спілкування з людьми і процес написання матеріалу (інтерв'ю, коментарі), підготовка і результат. Коли є вже готовий продукт, і ти бачиш відгуки, розумієш що твоя робота цінна.

А з ким в тебе були найдушевніша (якщо так можна сказати) розмови?
Перша кого я згадую це Леся Вороніна. Вона взагалі запросила нас до себе додому. Цей жест я розцінила, як її відкритість та готовність до розмови. Я коли йшла до неї мої питання стосувалися суто літератури та її творчості. В мене не було мети випитати в неї якісь таємниці, я не жовта преса. Вона ж сама почала розповідати про сім`ю і різні деталі. Багато чого з того інтерв'ю не пішло в друк. Загалом, все найцікавіше певно лишається за кадром і за диктофоном. Бо коли все вимикаєш, людина розкривається по іншому.

Бентежне було інтерв'ю з Сергієм Жаданом (сміється). Тому що я дуже ретельно готувалась, десь на пів року розтягнулося все, бо він тричі переносив зустріч. Я вже думала це не станеться. Я навіть трішки розчарувалася. Через це мені довелося спонтанно брати інтерв'ю з іншою людиною, тому що редактор сказав, що терміново треба в газету матеріал і нас піджимав час.

Іншим був Дмитро Лазуткін. До розмови я бачила його один раз на Гоголівці і колись ми сиділи в кафе, де Дмитро Лазуткін їв деруни. А коли почала його моніотрити, виявилося, що він спортивний коментатор, і в нього купа титулів. Одним словом в мене було 2 години, щоб дізнатися хто ж такий Дмитро Лазуткін.
Тоді я накидала буквально 5 питань. Але це той випадок, коли особистість може настільки зацікавитись, що мені розмова з ним далась легко. Між нами не було якоїсь субординації, була достатньо вільна розмова. Це мене врятувало.

Як відреагував редактор на постійну зміну планів Жадана?
Він казав, що інтерв'ю потрібне негайно в це число і почав думати з ким можна поговорити. Але загалом, він співпереживав мені, бо я хотіла поспілкуватися з ним.

Пам'ятаю, як прийшла на роботу в день, коли Сергій скасував зустріч, майже плачу (бо це в третє), а він каже "Ви що!Не засмучуйтеся так. Що він собі думає? (сміється)". Редактор навіть хотів йому дзвонити, але я не дала.

Мені тоді стало так все одно з ким вже брати інтерв'ю.

Але добре, що в той день в НСПУ була нарада молодих письменників, тоді були і Гуменюк, і Лазуткін лекторами. Мені випало спілкуватися з другим.

Чи є в твоїй роботі журналіста/редактора, що тобі не до снаги?
Зараз я не відчуваю чогось подібного. Навіть до вичитки шпальт я вже звикла. А через те, що постійно змінюється жанрова палітра робити, то все стає цікавим. Тим більше, що я сама обираю з ким брати інтерв'ю, крім випадку з Лазуткіним. Але можу сказати, що люди самі знаходяться.

В мене так було з Тарасом Томенком, коли він прийшов в Спілку і приніс запрошення редактору на перегляд фільму, але в нього не виходило і відправили мене. Це було перше інтерв'ю з кінорежисером, тому що до цього в мене були тільки письменники. Все-таки в них інша візія і про літературу зокрема, бо кіно було про Розстріляне відродження.

Раптово я вийшла й на Віру Вовк. Мені Леся Вороніна подзвонила сказала, що Віра Вовк в Україні і в Києво-Могилянці її будуть нагороджувати званням почесний доктор наук. Вже на другий день я домовилась з нею про інтерв'ю. А їй 90 років! Я боялася, щоб вона не втомилася, ретельно готувала питання. Все ж вона для мене геніальна людина, це один з еталонів в літературі. Жити за океаном і перекладати українську літературу на португальську, щоб її там вивчали, і перекладати з португальської на українську. За власні кошти видавити книжки та надсилати поштою сюди в Україну. При тому, що все життя вона мешкає в Бразилії. Такі люди якісь феномени.

Чи бували в тебе курйозні випадки?
Ну… колись я Бориса Гуменюка висиджувала в кущах на лавочці. (сміється) Мені треба було до нього підійти, це був фестиваль "Рутенія" в Маріїнському парку. Я прийшла, дивлюсь, а він зайнятий з ким говорить. Я сіла на лавочку й чекаю поки ж вони закінчать, щоб я могла підійти познайомитися та домовитися про інтерв'ю. Ми тоді ще не були знайомі. Я ж така чекаю, дивлюсь вони вже завершили. Поки я йшла, до нього підходять інші й починають пити коньяк. Я далі сіла чекати поки вони доп'ють. Згодом я підходила і в той же час до нього ще хтось підійшов, а я вже стою майже за ним. Поряд була афіша, то я удала що читаю її. Одним словом, я шифрувалась як могла. Не знаю було помітно чи ні, але все ж таки я до нього підійшла і домовилась.

Він до речі довго відписував мені з приводу затвердження інтерв'ю. Леся Вороніна теж, чесно кажучи. В неї тоді сталася халепа з батареями та й ноут в неї накрився.

Слуйхай, а чи може журналіст може виставляти свої думки в матеріалах?
Все залежить від жанру і чи знається він у темі. Якщо журналіст працює з матеріалом і він бачить, що щось не сходиться (особливо це стосується розслідувань), то такі речі слід викривати та говорити про правду. Обережним ще треба бути з відео, бо картинку можна подати як тобі завгодно.