Некомфортна зона комфорту

Валентина Пасічна, ВСР, 4 курс.

Я заважала їй їсти. Шатенкуваті пасма, зелені очі, (психоделічно) зелений лак. Вона вперше усміхнулася мені ще в черзі, в якій ми обидві безнадійно стовбичили хвилин десь так безліч. «Арома Кава» на Толстого, підлітки, іноземці, бабуся з намальованими губами захопила онука в напівбійцівський ліктевий захват. Шатенкуваті пасма частково запхані за комір, решта тріпоче від дихання, гудіння, вібрування натовпу. Вона усміхнулася на мою стоїчну гримасу, я — їй у відповідь, і тепер я заважала їй їсти.

Що ще крім мене змусило тебе сьогодні усміхнутися?
Мої батьки. А точніше мій вітчим. У нього є своєрідна «традиція» на вихідних вмикати гучно музику і готувати сніданок. Зазвичай від цієї музики я і прокидаюсь. Ну і, звісно, від ароматів, які йдуть з кухні. Але зараз не про їжу. Усміхнулась я від того, що побачила вітчима, який танцює біля плити та підспівує Еду Ширану, який лунає з динаміків його лептопа. Це було досить видовищно 

Назви три речі, які роблять тебе щасливою і три речі, від яких тобі стає сумно, або ти втрачаєш мотивацію?
Не подобаються мені подібні питання, адже вони якось обмежують твою відповідь. Проте я спробую. Речі, які роблять мене щасливою: танці, музика і, певно, їжа. Як це не дивно, та їжа справді піднімає мені настрій! Останнім часом я помітила за собою, що коли голодна, я досить зла і мене все дратує навкруги. Та варто мені з’їсти щось смачненьке, і я знову починаю любити цей світ.

А от стосовно речей, від яких мені сумно, то тут ситуація складніша. Мені може стати сумно від поганої погоди, від нестачі спілкування з людьми. Але це все залежить від настрою, тому конкретних речей, на жаль, не можу назвати.

Чим ти хотіла займатися в дитинстві і чим займаєшся зараз?
Напевно, як і у кожного з нас, моя дитяча уява не мала меж. Це стосувалося і майбутньої діяльності. Ким я тільки себе не уявляла: і ветеринар, і модель, і акторка. Деякий час хотілося стати науковцем, та не склалося.

Зараз я студентка факультету французької філології у КПІ і за сумісництвом верстальниця-фрілансер. Отакий життєпис.

Чи є в тебе мрія/мета, і якщо є, що ти робиш, щоб її досягти?
О, звісно, є. Насправді, я б хотіла поділитися цією мрією з тобою, адже мені здається, якщо я її озвучу, то це певною мірою зобов’яже мене її виконати. Хочу знімати танцювальні відоси. Я більше одинадцять років займалася танцями, але через певні обставини мені довилось покинути справу, яка дійсно приносила мені задоволення. Тож тепер мені хочеться надолужити ті роки, які я провела без танців.

Що, я роблю, щоб її досягти? Та насправді нічого, у тому то й біда. Я все ще «збираюсь з думками», як то кажуть.

Що тобі заважає?
Хороше питання (сміється). Я дуже довго думала на цією проблемою, адже, по суті, що мені потрібно, всього лише взяти камеру (або знайти людину, яка б допомогла мені знімати) і просто почати танцювати. Та, напевно, мені заважає моя зона комфорту та деяка сором’язливість.

Що треба зробити, хай в ідеальному світі, щоб твоя мета спрацювала?
Вийти із своєї зони комфорту, перебороти свої страхи та просто зроби те, що мені подобається. А далі все буде, як буде.

Про що ти шкодуєш?
Я не шкодую ні про що. Не те, щоб я була фаталісткою абощо. Просто мені здається, все, що зі мною сталося у житті зробило з мене ту людину, якою я є зараз. Можливо, шкодую лише про те, що в мені багато прокрастинації та нерішучості.

Якщо б ти мала машину часу і шанс щось виправити у своєму житті, що б це було?
Насправді, я б нічого не виправляла. Мене все влаштовує (сміється).