Редактор ефірного промо: життя на полі бою

Наталія Алова, ВСР, 4 курс.

Миттєва реакція, владний голос та вміння працювати в режимі багатозадачності – це не опис супергероя, а звичайний набір рис редактора ефірного промо. Так сором’язливо називає себе Мовчан Анастасія – цар і Бог телепродакшину. На ній тримаються ефіри, під її керівництвом створюються програми та пишуться сценарії. Про таку роботу можна тільки мріяти. Та обережно, бо в одну мить мрії можуть здійснитися. І тоді не говоріть, що вас не попереджали.

Насте, твоя робота для багатьох – недосяжний ідеал. Як у 26 років ти змогла досягти професійної стабільності, поваги колег та отримати високу посаду?
Насправді, нічого ідеального у моїй роботі немає. Радше неідеальне та нестабільне. Взагалі, я б назвала це своєрідним пеклом. Хоча зізнаюся, об’єктивно, пишатися є чим. Мені 26 років, лише три роки тому я закінчила університет і отримала диплом магістра. І вже зараз працюю на «престижному місці» у відомій організації. Від мене багато залежить, однак часто доводиться за омріяну роботу платити безсонними ранками, нервовими зривами та нічними жахіттями.

Редактор ефірного промо – професія доволі неоднозначна. Обов’язки та вимоги в однакових вакансіях часто радикально різняться, а кожен роботодавець вкладає у вимоги до позиції щось своє. То що ж входить у твої обов’язки? Чим наповнений твій робочий день?

Біганиною переважно. Це і справді неоднозначна позиція. Коли я тільки прийшла влаштовуватися на роботу, намагалася чітко допитатися, що ж мені скажуть робити. Чула і про монтаж, і про написання сценаріїв (!), і про пошук героїв. Спочатку чесно думала, що мова йде більше про адміністративну та журналістську роботу. Потім поспілкувалася з друзями і впевнилася, що доведеться редагувати текстівки до новин, займатися розшифровками і бути «на підхваті». Виявилося, що помилялися усі. Уже в перший робочий день мене затвердили за одним проектом і попросили підготувати повну розкадровку серії. На хвилинку, це було реаліті-шоу, тож одна серія тривала близько двох годин та складалася із п’яти знімальних днів і декількох десятків годин постінтерв’ю. Так, нічого особливого. На компонування усього цього жаху я витратила півдня і ледь не звільнилася.

Що тебе втримало? Адже навряд ти мріяла саме про таку насичену роботу.
Я не знаю, про що мріяла. Хотілось бути авторитетною, щоб до моєї думки прислухалися. І мала чітку позицію – не хотіла працювати з політикою, ненавиджу цей гармидер. З новинами уже напрацювалася, досвід редактора стрічки новин показав, що пора змінювати напрямок. Відкрила «Rabota.ua» і відправила резюме на гарячу вакансію «Редактора ефірного промо» у Starlightmedia. Якщо чесно, навіть не особливо читала, які там вимоги. То вже потім відкрила і жахнулася, наскільки неструктуровано вони підходили до пошуку майбутнього кандидата. Та я і не думала, що мені перетелефонують, досвіду ж роботи на телебаченні не було аніякісінького.

Як думаєш, що зачепило у твоєму резюме? Чому обрали саме тебе?
Ну, у мене був непоганий досвід роботи редактором стрічки новин, коректором і копірайтером. Та де я тільки за роки навчання не працювала! Зазвичай багато місць роботи відлякують роботодавців, а тут мені зателефонували, запросили на співбесіду. От я і пішла. Якраз це був перший день, що я жила на квартирі, тож вирішила, що це шанс почати щось нове. Співбесіда була швидкою. Мене порозпитували, зрозуміли, що досвіду не маю, проглянули портфоліо і дали почитати сценарій шоу. Думаю, для них це був експромт і дуже горіло. Я глянула, виправила помилки, мені принесли job offer, я і там повиправляла граматично-пунктуаційне. Мабуть, такого не чекали, то і взяли на роботу.

Зараз ти – керівник групи редакторів та журналістів. Чи здійснилася твоя мрія авторитетності?
Я справді керівник. Але не тільки журналістів чи редакторів, а й операторів, монтажерів, звукарів, та навіть гримерів. Тут суть не в тому, хто знаходиться під твоїм керівництвом на папері. Редактор ефірного промо, як з часом виявилося, має вміти все і фактично повністю керувати знімальною групою та усім процесом від пошуку ідеї до виходу шоу в ефір. Тому я і вказую всім, що і як робити. А по-факту у мене в підлеглих лише одна помічниця. І все.

Виходить у тебе керувати? Не виникає непорозумінь?
Уяви ситуацію: 6 тридцятирічних чоловіків з тяжкими камерами та штативами у руках, 2 виставляють світло, іще декілька сидять перед моніторами. І тут забігаю я і починаю кричати, що погано падає світло чи звук не налаштували нормально. Мені такого права, на них кричати і повчати, не давав ніхто. Я його сама взяла, коли побачила, що за хаос відбувається на знімальному майданчику. І от коли вперше почала їм виказувати, то крім здивування не побачила ніяких емоцій. Думаю, вони і підкорилися моїм крикам лише тому, що були в шоці. То вже потім мені страшно стало – маленька дівчинка, працює кілька днів і щось вимагає від старожилів. Тепер ми дружимо, мій павільйон і наша команда – найкращі, у нас синхронно усе. Слухаються поки, то і добре. Бо як колись перестануть, то я не знаю, що робитиму.

Ти вже почуваєш себе справжнім та незамінним професіоналом?
Почуваю, от чесно. Не те, щоб я була така вже безсоромна і самооцінка зашкалювала. Але розумієш, зараз я фактично виконую усі процеси. Я присутня на кожній зйомці. Разом зі сценаристами прописую сценарії, із журналістами працюю над образами героїв, продумую та записую постінтерв’ю, синхрони. Фактично моя робота таки творчо-адміністративна. І коли у вихідний мені телефонують із павільйону і запитують, як і що робити… Я думаю, це таки показник певного професіоналізму.

Займатися підготовкою реаліті-шоу надзвичайно цікаво, але і дуже складно. Які обов’язки даються тобі найтяжче?
Прокинутися вранці. Я серйозно, іноді доводиться о 5 годині ранку уже починати зйомку, то часто і на павільйоні ночуємо, щоб не їхати. Я не можу прокинутися раніше десятої, це проти моєї природи. Тож це найтяжче, але боротися ніяк не виходить.

Не складно здогадатися, що про нормований графік говорити не варто. А як у тебе складаються стосунки із дедлайнами? Усе встигаєш?
Взагалі, мій робочий день ненормований і дуже насичений. Редактора, мене тобто, закріпляють за певним реаліті-шоу. Формується чітка команда журналістів та сценаристів, які разом продумують концепцію і пишуть детальні сценарії. Я набираю команду журналістів та розшифровників. Журналісти шукають героїв, я їх узгоджую. Разом проводимо кастинги, відбори, записуємо інтерв’ю. Я, коли треба, то допомагаю і з розшифровками, і з монтажем, з мене корона не падає. Тоді починаються зйомки. Команду треба зібрати, призначити усім час, сформувати графіки, випрацювати схему передачі готових матеріалів від журналістів до розшифровників, сценаристів, редакторів… На виході маю заповнену пошту та нервовий тік. Кожна нова серія узгоджується зі мною, я часто сиджу до ночі над монтажем і повертаю мільйон разів на доопрацювання. І тільки після того, як мені вже пристати ні до чого, відправляю на згоду керівництву. І в ефір. А потім увесь цей процес спочатку з новою серією. І так по колу, тільки в шаленому режимі, бо іноді на все відводиться не більше двох днів. Організувати роботу усіх учасників процесу також дуже складно. У мене іноді просто руки опускаються. Але якось справляємося, дедлайнів поки дотримуємося. Може, просто вчасно розуміємо, коли можна відпочити, а коли слід мобілізуватися.

Яка атмосфера у твоєму колективі? Над реаліті-шоу працюють одні піраньї?
Ні (сміється), у нас колектив дуже дружний і душевний, ми намагаємось допомогти один одному, підтримати. Хоча конкуренція є, звичайно. Та і як інакше, стільки амбіційних жінок на одному майданчику. Насправді, допомагаємо один одному постійно та у всьому. Однак говоримо на підвищених тонах доволі часто. Це не показник поганих стосунків і лякатися цього не треба. Мені от недавно взагалі свисток подарували. Кажуть, щоб голос не зірвала. Так що любимо один одного. Підколювати любимо.

Тебе задовольняє твоя робота чи хочеш змін?
Хочу звільнитися кожного дня годині так о 14. Потім трохи заспокоююсь і знову усіх люблю. Моя робота нервова дуже і відповідальна. Але поки серйозно над звільненням не задумуюсь. І над підвищенням теж. Як не боляче зізнаватись, але моя робота мені подобається. Мабуть, щоб працювати на телебаченні, треба вміти трохи не жаліти себе і завжди носити заспокійливе і шоколад. Тоді робота не здаватиметься безпросвітною мукою.

Настю, то як можна потрапити «в телевізор»? Ти ж і сама займалася пошуком журналістів, є якесь універсальне правило, кого завжди берете на роботу?
Займалася, але швидко зрозуміла, що люди у нас неуважні, часто навіть назву вакансії не читають. Шукала журналістів, а резюме отримала і відеооператора, і навіть, ти не повіриш, столяра! Чоловік під сорок, пише, що «грамотний і працьовитий, а ще дуже треба якась робота». Ну що можна відповісти на це? А єдиного правила немає, беремо усіх, хто готовий вчитися і в кого горять очі. Специфіка тут своя, її навчитися розуміти можна лише практично. Головне, чітко знати, чого хочеш. І мати хоч якесь уявлення про те, куди відправляєш резюме. Бо після фрази «ні, я телевізор не дивлюсь, книжок не читаю, але гортаю Фейсбук», хочеться стати Берліозом. Не втрачайте свої шанси, пишіть реальні резюме та відправляйте, раптом, пощастить, навіть без реального досвіду. Я так скажу, потрапити на роботу не складно, тяжко втриматися і не кинути.