Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії.

Як можна одночасно бути коректором, верстати книги, писати вірші і прозу в розпалі 4 курсу?

Що думає сучасна молодь про життя? Поезія, студентство і пошуки себе – думки та погляди студентки Інституту журналістики напрямку «Видавнича справа та редагування».

Спокійна всередині і водночас полум’яна - саме такою я бачу її після інтерв’ю. Вона захотіла провести бесіду на вулиці, де вільніше. Крім прагнення до свободи Олену характеризує і те, що вона, раптово захоплена рекламістом-журналістом-початківцем, все ж погодилась приділити мені час. Співчуття і студентська взаємодопомога для неї не просто слова. Олена Тищук, яка вивчає видавничу справу та редагування, розказала про різні аспекти особистого – навчання, перспективи і творчість.

Де ти навчаєшся?
- Я навчаюсь на спеціальності «Видавнича справа та редагування» на 4-му курсі, слава Богу. Моя спеціалізація - книжкові видання, бо я люблю книги.

Ти хотіла вступити саме на цей напрямок? Чи так просто вийшло?
- Я йшла на ВСР усвідомлено, знаючи, куди я іду і для чого. Чесно кажучи, я обирала між журналістикою і видавничою справою. Обрала саме ВСР, бо мені сказали, що це для інтровертів. Тобто для таких, як я. А по-друге, я люблю книги і взагалі хотіла завжди працювати з текстом. В ідеалі я уявляла свою роботу до того як я стану успішним супервеликим письменником з Нобелівською премією приблизно так: я буду просто читати книги до їх публікації і за це отримувати гроші.

По-суті, я зараз цим і займаюся. Я працюю коректором для видавництва «КСД» і верстальником для видавництва «Нора-Друк» і тому моя маленька мрія здійснилася. Але потім я зрозуміла, що насправді це не була моя справжня мрія, я хочу щось творити.

Дуже важко знайти своїх людей, які б тебе розуміли і підтримували. Це ще одна з причин, чому я йшла на «Видавничу справу та редагування». Мені вдалося тут знайти таких людей.

Чому ти не обрала спеціалізацію «Електронні видання»?
- Я не пішла на електронні видання, хоча думала про це, через те, що я гіпервідповідальна. Якщо у мене будуть знання з електронних видань, я буду відчувати необхідність працювати з цим. Наче буду зобов’язана робити сайти і наповнювати їх. Оскільки у мене немає знань, то я не можу цим займатися.

У школі у тебе були улюблені предмети, пов’язані з обраною спеціальністю?
- У школі я дуже любила біологію, бо у мене була прекрасна вчителька. Любила літературу, звичайно, але насправді почала її читати за програмою класу з 9-го. Бо до цього у мене було погана вчителька, вона була класним керівником, і з нею можна було просто нічого не робити. Власне, я не дуже любила читати. Я досі не люблю дуже читати, через сам процес - в мене втомлюються очі. Хоча я дуже люблю історії. Я не так хочу писати, як хочу розповідати історії. Письменництво – це для мене найкращий медіум, щоб висловлювати їх. Взагалі, я хочу спробувати все. Хочу спробувати радіо, телебачення і сценарне щось.

Ти пишеш вірші та прозу? Які твої улюблені поети?
- Коли є час. Прозу треба писати довго, а вірші... я транслюю їх. Я не те щоб їх складаю, а мені просто приходять якісь речі, а далі я їх допрацьовую. В мене немає рутини, коли я маю сісти та за день написати віршик. Взагалі, мені здається, що за замовленням я не зможу нічого написати.
Я навіть не знаю, ніколи так не думаю: «Улюблений хтось». Я не люблю читати поезію, я люблю її слухати, коли поети самі декламують свою поезію, коли є перформанс. Із слухальних мені подобається реп-гурт «Макулатура», які творять радше поезію, а не реп. Полозкова також робить чудові шоу, де вона читає. Але я надихаюся більше класичними французькими символістами. Бодлером, Рембо. Він взагалі мій кумир, хочу собі плакат його повісити у кімнаті. Верлена менше люблю. Наші символісти-модерністи теж прекрасні.

Чи є в тебе особлива історія з життя, пов’язана з поезією?
- Я взагалі з Луцька і позиціоную себе як волинянка. Коли мене будуть питати, я буду луцьким поетом, напевне, а не київським чи українським загалом. Я ходила в літературну студію при МАН. У мене була хороша наставниця. Я дуже скептично ставлюся до конкурсів, не люблю їх. Але вона брала просто скопом наші вірші і подавала скрізь. На одному з них, наставниця мені передавала, що в журі була Надія Гуменюк, яка сказала про мої вірші: «Я не розумію, про що пише ця дитина». Я тоді була в класі 9-му і дуже запишалася цим. Я роблю щось правильно, якщо люди так про мене кажуть. Я представниця абсолютно нового покоління, і вона просто не може зрозуміти, те, про що я пишу.

Ти казала, що працюєш. Як тобі вистачає часу?
- Його не вистачає. Я постійно «помираю». Працюю сезонно, можна так сказати. Власне, всі книжки роблять до форуму і Книжкового Арсеналу, тому мене десь наприкінці в серпні місяці завантажують, і от я там «помираю». У березні-квітні мене завантажують. І от я зараз «помираю», бо одночасно верстаю 3 книжки, коректую ще одну книжку.
Я не вмію використовувати тайм-менеджмент. Просто можу щось робити, а потім «залипнути» на якомусь відео в YouTube і втратити годину сну. Все йде за рахунок сну. Сьогодні мені вдалося поспати, через те, що я проспала будильник. Вчора я спала 3 години, бо дедлайн, і треба було здавати дуже багато всякого.

У тебе є певна мета чи мрія?
- Стати відомим письменником? Навіть не знаю. Коли я кажу «стати відомим письменником» я не зовсім це маю на увазі. Що таке відомість? Що таке відсутність меж? Це типу йти до Нобелівки? Це як трофей, але це не може бути самоціллю. Я не пишу для того, щоб стати кимось чи щось зробити. Я просто хочу розказувати історії. Мені вдається писати вірші, але я це не контролюю. Це як фізична потреба. Таких глобальних цілей… Не знаю, бути щасливою? Що таке щастя? Щастя буває тільки в моменті. Мені здається, що у мене глобальної мети немає. Через це у мене є ментальні якісь проблеми і упередження. Колись ти сідаєш і розумієш, що все це не має сенсу. Але потім якось завантажуєшся рутиною і намагаєшся це почуття приглушити і не бачити його.
Я пишу для себе, бо не можу не писати. Якщо це комусь знадобиться… Я читаю літературу, для того щоб побачити в тексті себе, щоб надихнутися і щоб відчути, пережити якісь емоції. Я не хочу, щоб мої тексти розглядались, як якісь звичайні класні літературні монументи, які потім будуть на скрижалях висіти. Це не є моєю ціллю. В мене немає взагалі ніякої такої цілі з письменництвом. У мене є талант і я розумію, що його можна десь застосовувати, і якщо він буде десь застосований, це буде класно.

4 курс – що далі?
- Далі – магістратура, бо батечко хочуть, а це значить треба. Я навіть не буду дуже багато де подаватися, бо я це роблю більше для якоїсь галочки, ніж для себе. Якщо в ІЖ буде створений новий курс «Дитячі видання» у співпраці з Великою Британією, а також якщо він буде саме у такому форматі, про який мені розповідають, то це буде класно. Також я постійно займаюсь самоосвітою. Наприклад, минулого літа я поїхала на виїзні курси від Центру літературної освіти – Літню літературну школу.

Вкотре підтвердилось те, навколо є безліч неймовірних людей, про яких ми просто нічого не знаємо. Можливо, це була розмова з майбутнім лауреатом Нобелівської премії?

Схожі новини



• Новий Христофор Колумб
• Євгенія Брага: “Завжди роби виклик самому собі”
• «У мене немає мрій, у мене є довготрималі цілі», - дівчина з фотоапаратом.
• Редактор ефірного промо: життя на полі бою
• Віталій Ващук: «Займайтеся тим, від чого вас пре!».
• Французька екзистенціалістка
• Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
• NK: Я люблю зморшки! Вони віддзеркалюють досвід і мудрість
• Уляна Бойко: «У мене ніколи не було заготовленої моделі поведінки. Але завжди було розуміння, що я несу відповідальність за продукт і за команду»
• Некомфортна зона комфорту