«Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»

Історія однієї мрії, яка стала ціллю – і несподівано «досяглася»

З Мариною ми познайомилися в автобусі «Мінськ-Київ». Розговорилися. Марина ділилася враженнями від фільму «Довлатов», з сеансу якого вона ледве встигла на рейс. Каже, несподівано за два дні справдилися одразу дві мрії: велика – відвідати білоруську столицю, і друга, менша – подивитися кіно, яке в Україні не побачиш, а там, в Білорусі, іде всього три дні. Коротше кажучи, велика удача. Власне, про Маринини мрії, які вона легко перетворює на цілі і є ця історія.
Вона – студентка-другокурсниця, яка, очевидно, ані секунди не сидить на місці. З різким почуттям гумору вона жартує про білоруську свободу інтернету (він там майже всюди є – але треба постійно реєструватися за номером телефону), а старомодних міліціянтів, повз яких проїжджає автобус називає смішним словом «пепси».

- Твоя мрія-ціль відвідати саме Мінськ може комусь здатися дивною – це місто не така вже й туристична Мекка. Як ти її пояснюєш людям або хоча б собі?
- Хотіла дуже давно, з дитинства. Вдома в мене «тарілка» ловила якимсь чином білоруські канали, де йшли мультфільми білоруською. Подобалася ця мова, став дуже цікавим народ. А ще я згодом підписалася на купу білоруських блогерів, які час від часу розповідали про країну та Мінськ. Словом, хотілося давно, але все якось не виходило.

- Чому не виходило? Здається, ніяких проблем з візами бути не повинно…
- Та все якось не було можливості – це ж треба взяти і зібратися. Плюс навчання – в інституті культури постійно щось відбувається і я постійно там потрібна. Практика, організація подій і концертів – це забирає настільки багато часу (і не приносить настільки багато грошей – зітхає), щоб можна було зібратися у подорож хоча б як зараз – на одні вихідні. Я навіть коли вже зібралася, купила квитки, пам’ятаю, не могла вночі заснути. Все боялася – а раптом щоб кордон перетнути потрібні якісь документи – бо в мене ж один тільки внутрішній паспорт. Зранку одразу ж зателефонувала у посольство, і там мене заспокоїли – можна і так. Та і для того, щоб поїхати, мені був необхідний якийсь поштовх.

- І поштовх трапився?
- Уявляєш, так! Один мій знайомий несподівано покликав мене із собою на концерт. Я сказала, що на концерт не хочу, але просто в Мінськ – залюбки! Зібралися вже, а в нього чомусь в останній момент не вийшло поїхати. Телефонує мені, вибачається, каже, давай іншим разом. А я подумала – ні-ні, ніяких іншим разом, поїду тоді сама, знайду і без нього чим зайнятися. І поїхала!

- І як тобі Мінськ? Виявився таким, яким ти його уявляла?
- Цікаве місто. Тут є кондитерська «Коммунарка» — цукерки зі смаком дитинства. Насправді Мінськ дуже чистий, акуратний та по-своєму гарний. Є цікаві та красиві будівлі, правда, серед них багато однотипних і монументальних. Незрозуміло, навіщо вони такі величезні — туди що, вся країна повинна поміститися?

Тут приємні люди - коли я приїхала в хостел, трапилася навіть кумедна історія. Тамтешеій хлопець-працівник розповідав мені де-що, і я думала, що він говорить зі мною білоруською. Я ще подумала, що дуже добре розумію мову, мабуть, з дитинства зовсім його забула — а в мультфільмах-то розуміла кожне слово! (Сміється). А виявилося, що цей хлопець приїхав з Італії практикувати російську мову і влаштувався для цього працювати в хостелі. Уявляєш - я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом!

- Кажуть, білоруська чи то мертва мова, як латина, чи то занесена в умовну червону книгу мов. Що ти думаєш з цього приводу?
- Думаю, що з мовою там біда. Начебто скрізь багато написів білоруською, оголошення в транспорті, але люди на вулиці нею не розмовляють. Я от ні разу не чула. Мені здається, в Києві зовсім не так — хоч російськомовних і багато, але українська від цього нікуди не дівається.

- Одну глобальну життєву мету ти досягла, в Мінську побувала. Куди тепер треба їхати? Яку мету досягати?
- Насправді з усіх міст світу мені найбільше хотілося саме в Мінськ. Таке ось ірраціональне бажання. А нову мету я поставити поки не встигла — надто свіжі враження від міста. Напевно, буду поки шукати їх серед своїх захоплень: якщо на першому курсі інституту мені не надто подобалося, то тепер ніби відкрилося друге дихання: з'явилося багато занять, цікавих і корисних предметів, я навіть сама не очікувала, що так цікаво буде. Так що, поживемо — побачимо!

Схожі новини



• По нотах особистості
• Про що мріє радіотехнік
• Я би хотів поєднати користь і розваги
• «ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
• «Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
• Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
• FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
• «Життя в Україні очима іноземця»
• «З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”
• Ad altiora tendo – Я прагну вищих речей!