Газети VS Журнали. У чому «кайф»?

Валерія Ковтун, 1 група, 2 курс.

Українцям треба полюбити періодичну пресу. Газети варто читати в комплексі з журналами.

З дитинства люблю запах свіжого друку. Особливо ставитися до періодичної преси мене навчив дідусь. Ми мали спеціально відведену вечірню годину для читання нових номерів: дідусь садив мене малу на коліно, розгортав двометрові, як мені тоді здавалося, «Сільські вісті» й зачитував новини. Тоді ми переходили до кросвордів, я старанно виводила літери в клітинках і до безтями раділа, коли вдавалося заповнити всі поля.

Минуло більше десятка років, а моя пристрасть до періодичної преси й досі не згасла. Єдине – тепер надаю перевагу журналам. Удома вже назбиралися чималі стоси «Країни» й «Українського тижня», а віднедавна колекцію поповнює німецький «Der Spiеgel». Газети для мене – це джерело інформації, яку варто знати, щоб вміти вибудувати ланцюг подій, коли самій доводиться писати матеріал. Журнали – це естетизм, перемішаний з новинами, заправлений актуальними подіями і вдало підібраними ілюстраціями, та ще і з дрібкою суб’єктивізму. Одним словом, журнали – це красиво оформлена інформація, що мене цікавить, це якість друку, за яку я готова платити відповідну ціну.

Недолік газети – у її габаритності. Не люблю, коли доводиться обкладати папером все своє робоче місце, щоб знайти матеріал, який цікавить. Можливо, це недолік вітчизняної періодичної преси. Мені ще не доводилося бачити в Україні такі ж зручні формати газет, як, скажімо, німецька «Süddeutsche Zeitung» або «Frankfurter Allgemeine Zeitung». У них кожна рубрика йде окремим комплексом, який за необхідності легко виймається. Таким чином можна прихопити з собою частину випуску і без докорів сумління читати її в громадському транспорті, не обмежуючи габаритною газетою простір сусідів. Нехитрий метод друку, який українська преса ще не взяла на озброєння .

Будучи палким прихильником журналів, віддаю першість газеті за її вік і пройдені кола тисячолітньої історії. Трішки копнемо в минуле. 59 рік до нашої ери. Життя починає вирувати на світанку, представник римського патриціату збирається на чергове засідання місцевого сенату. Накинувши білосніжну тогу, він прямує в їдальню на сніданок. Там у ці часи обходяться без кави й круасанів, але на столі вже лежить газета «Acta Diurna» про останні рішення, прийняті центральним керівництвом. Система доставки інформації налагоджена за наказом Юлія Цезаря: рукописи з Риму листоноша привозить у кожну провінцію. О диво: світ не знатиме, що таке кава й круасани, десятки століть; культура ж ранкового читання газет почне розвиватися ще перед рубіконом нової ери.

Газета змінюватиме свій «імідж» і контент, пристосовуючись до нових епох і режимів. Спрощуватимуться методи збору інформації, з’являться нові особливості її подачі, однак певні принципи лишатимуться незмінними. Основне завдання газети – інформувати, подавати свіжі новини й бути доступною. Через останнє, власне, вимоги до якості газетного паперу невисокі.

Відлік історії журналів почався значно пізніше – з 1663 року, коли світ побачило німецьке видання «Erbauliche Monaths Unterredungen» . Воно спеціалізувалося на літературі та філософії, відповідно й читацька аудиторія була представлена інтелектуальною елітою країни. За іншими джерелами з’ясовується, що Франція теж претендує на звання батьківщини першого журнального видання – «Journal de Savants», яке вийшло 1665 року. Воно мало подібну тематику й теж було вузькоспеціалізованим.

Журнали й досі мають обмежену читацьку аудиторію. По-перше, усіх не може цікавити вузька тематика, яку пропонує те чи інше видання. По-друге, ціна за кольорові ілюстрації і глянсовий папір не кожному по кишені. Якщо ж іще взяти до уваги споживчий кошик українця в умовах гібридної війни, з’ясується, що більшість задовольняється безкоштовними «Вестями». То чи буде в такому суспільстві попит на «Esquire»? Не дивно, що цей журнал давно зник з прилавків української періодики.

Періодика формує імідж про розвиток журналістики в певній країні й інтелектуальний рівень її населення. Сумні реалії змушують визнати: невибагливий український читач веде вітчизняну пресу до деградації. У той час, коли німець без тіні сумніву платить за газету три євро, для більшості українців ця сума є прожитковим мінімумом на день. Щоб утриматися на ринку праці, журнали зменшують витрати на папір, замінюючи його на менш якісний, урізають обсяг. Та хіба не кортить українцеві тримати в руках видання, створене за високими стандартами?

І хіба ж не в тому кайф, щоб читати висококласні газети чи журнали і пишатися, що це продукт діяльності країни, у якій ти живеш?

Газети VS Журнали. У чому «кайф»?

Оцініть написане