Юлія Прядко: про безглуздість мрій і політ у космос, коли ракети немає

Ми жили в одному гуртожитку і, можливо, навіть перетиналися в університетських коридорах. Стало зрозуміло, що ближчого знайомства не уникнути, коли я прийшла на нову роботу, і в ньюзрумі побачила вже знайоме обличчя. Познайомитися через невеличке інтерв'ю здалося мені гарною ідеєю — так і вийшло. У п'ятихвилинці відпочинку між прямими ефірами Юля розповіла про свою Батьківщину, мрії і те, що рухає по життю, коли цілей немає.

Чи є щось, що ти ненавидиш більше, ніж запитання «Розкажіть про себе»?
Я не ненавиджу це запитання! (Сміється) Хоч воно і ставить мене в глухий кут. Я така людина, яка знайде, що сказати, в будь-яких життєвих ситуаціях.

Тоді розкажіть про себе!
Мене звуть Юля, і я з Донецька. Хоча вже давно не ідентифікую себе з цим регіоном. І всі люди, крім моєї сім'ї, які залишилися там просто перестали для мене існувати. Але я думаю, що це тема для окремої розмови — тому що тут уже мої політичні та особисті переконання, в подробиці яких я не хотіла б вдаватися. Тим більше, я гадаю, рано чи пізно я зміню думку про цих людей, мені просто доведеться це зробити. Щоб ми могли далі жити в одній державі як ні в чому не бувало.

Якби ти народилася не в Донецьку, а, скажімо, у Вінниці, тебе б це якось по-іншому сформувало?
(Мовчить) Ось це запитання і правда загнало мене в кут. Не знаю. Але я впевнена, що нас формує не місто, а оточення. І майже впевнена, що в умовній Вінниці я оточила б себе такими ж людьми, які були поруч в моєму рідному місті. Дитячий сад, школа — мені здається, це приблизно однаково всюди, важливіший університет. А вчитися я вже приїхала до Києва.

Ти з дитинства хотіла поїхати або це прийшло вже пізніше?
Спочатку я збиралася вступати до Донецька, тому що, по-перше, рейтинг університету був досить високим, а, по-друге, всі мої однокласники і друзі йшли туди. Я не уявляла, як я взагалі можу бути одна, жити одна в незнайомому місті. Але це, напевно, синдром усіх першокурсників. Думка про Київ прийшла до мене якось спонтанно, я була на мільйон відсотків впевнена, що не вступлю. Тобто це була навіть не примарна мета, а захмарна і недосяжна мрія. Це, якби зараз я почала мріяти про політ у космос, а завтра на мене вже надягали скафандр. Але треба було спробувати.

«Я НЕ МРІЮ. ВЗАГАЛІ»

Тобі взагалі властиво мріяти про політ у космос, якщо ракети на горизонті немає?
Ні, я в принципі не мрію. От взагалі. Напевно, я одна з тих небагатьох людей, у яких немає мрії. Якщо запитати, яким я бачу своє майбутнє через п'ять, десять років, які у мене цілі, як я збираюся їх досягати — я не знаю. Немає нічого конкретного, і від цього навіть простіше. Я така людина, яка себе вічно чимось «грузить», я не можу нормально спати ночами. А якщо ще додам до всього мрії про захмарні речі і усвідомлення того, що їх здійснення аж ніяк не наближається, — ну, я просто зсередини себе з'їм. Тому я обираю не морочитися з цього приводу, і поки все складається досить непогано.

Які найдовгостроковіші плани є у твоєму житті? Що це — найближчі вихідні, місяць, наступне літо ...
Нічого з цього. Найглобальніше — коли я холодною зимою думала, у чому я ходитиму теплою весною. (Сміється) На більше я не здатна, ну ось я не романтична і не мрійлива натура.

Знаєш, я за собою теж таке помічала. Але я навіть заздрю людям, які мають мрію.
А в чому суть? Я правда не розумію. Навіщо? Коли ти живеш мрією, то створюєш собі якийсь уявний, ілюзорний світ, тільки їм живеш і відривається від реальності.

Якщо все втратиш — завжди залишиться мрія.
Ну так все і втратиш, тому що пішов від реальності! І що дає ця мрія в залишку? Навіть гірше. Вона ж уявна, ти не можеш на неї опертися в разі падіння, не можеш вхопитися.

Що тоді змушує тебе рухатися по життю?
Час. І більше нічого, серйозно. Я хоч вже і у «пристойному» віці, ніколи не думаю про те, коли вийду заміж, за яких обставин отримаю пропозицію, ким буду працювати. Це просто не займає мої думки.

Але ти говориш про заміжжя та інше, як про факт, який обов'язково станеться.
Так, це обов'язково станеться. Але я навіть найменшого уявлення не маю, коли це трапиться, з ким. І навіщо, якщо чесно, мені теж незрозуміло. (Сміється) Просто я виросла у консервативній родині, я сама консерваторка, тому переконана, що так треба. Всі люди одружуються, все розлучаються – і мені цього не уникнути.

Схожі новини



• «Я думала, це я так добре розумію білоруську, а то була російська з акцентом»
• По нотах особистості
• Про що мріє радіотехнік
• Я би хотів поєднати користь і розваги
• «ВСЕ, ЩО Я БАЧУ ТЕПЕР – ОЧІ»
• «Дванадцять років без алкоголю та з чіткими цілями у житті»: інтерв’ю із панк-рокером, що вчасно зупинився
• Эстетика мрака: Резидент арт-лейбла EX_NEGATIVO
• FEEL LIKE YOURSELF: ANASTASIA IVANOVA
• «Життя в Україні очима іноземця»
• «З серйозним обличчям круті ідеї не придумуються”