публіцистика
Принципові відмінності газет та журналів навряд чи спадають на думку кожній людині, котра щоранку бере до рук безкоштовні «Вєсті» чи щотижня йде до кіоску за журналом «Країна». Але розглядаючи увесь вид «періодикосапіенс» комплексно, певні відмінності його «представників» діагностувати можна.
Перш за все – тематична об’єднаність матеріалів. Дивлячись на, скажімо, глянець «ELLE Україна» неодмінно бачиш слово головного редактора на початку, в якому Соня Забуга розповідає про топові події, навколо яких і будується номер. Переважна більшість журналістів видання надихаються цими хепенінгами, особами та тенденціями і відповідно до них шукають та розвивають теми у кожній із рубрик, але неодмінно узгоджують їх із загальною темою номеру. Трохи інша ситуація з газетами. Безперечно, якщо, відбувається щось по-істині резонансне, журналісти одразу ж візьмуться з’ясовувати першопричини та наслідки, а якщо ні, то, певне матеріали стосуватимуться різних за своєю природою подій, що випливає із переважаючої в газетах інформаційної функції. Теми світової економіки та фешн-індустрії навряд чи зустрінуться в одному номері, але швидше за все, матеріали газет виглядатимуть як окремішні острівки з короткими (чи не дуже, у випадку із щотижневиком «Дзеркало тижня») матеріалами.
Авторська думка відіграє неабияку роль при написанні матеріалів для журналів. Автори сміливо наводять приклади із власного життя, історій своїх друзів та ньюзмейкерів, тоді як для газетного формату подібні аспекти не будуть притаманними. Виняток, звісно, складають художньо-публіцистичні жанри, коли авторам дозволяють хоч трохи погратися зі словом, придумати з десяток- другий художніх деталей та авторських неологізмів, проявити свій індивідуалізм та виказати «фе» з приводу усього, що вважають не перфектним. Але такі матеріали потрібно ще пошукати, навіть літературні газети публікують їх не так часто. Журналістика все більше починає нагадувати сухий виклад фактів та подій без особливої обґрунтованості їх появи на газетній шпальті. Тому, у цьому плані журнальні номери виглядають більш комплексно, формуючи у читача певні уявлення про явища, пропущені через призму авторського бачення.
Є певна різниця і у обсязі матеріалів. Говорити однозначно про цей пункт не можна, адже різні формати періодики можуть кардинально різнитись від інших, споріднених. Все ж, на сторінках газет частіше з’являються короткі замітки, репортажі, інтерв’ю. Журнали, у зв’язку з тим, що виходять рідше, в оперативності повідомлення інформації програють, тому фокусуються на тому, що можна обговорити, розповісти, відносно незалежно від часу прочитання, тобто на інформації із довшим «терміном зберігання» та більшим обсягом, адже часу на збір та обробку інформації значно більше.
Різниця між матеріалами різних періодичних видань невидима для ока пересічної людини, ну, хіба що різниця в папері для друку допомагає відрізнити глянцеві сторінки від величезної шпальти на тонкому папері, які зазвичай перегортаєш почорнілими від фарби пучками пальців. Але навряд чи форма має вирішальне значення, коли заради по-справжньому хорошого матеріалу можна і потіснити тітоньку в метро, перегортаючи величезні сторінки «Дзеркала тижня».