Коли ні кава, ні круасан уже не потрібні

Будзяк Наталія, 2 група, 1 курс.

культура

або історія про те, як не знайшлося в Україні що почитати

Коли людям хочеться створювати собі настрій? Та хоча б у один із таких неповторних сонячно-дощових осінніх днів, як нині. Коли хочеться затишку, атмосфери і чогось для душі. Уявляю себе у такій-от атмосфері, на канапі з чашечкою запашної кави, і душа відразу спонукає йти шукати оте необхідне «щось» - хороший літературний журнал. Паперове диво, яке деколи буває приємніше погортати, ніж книжку; від книжки ж-бо знаєш, чого очікувати, а журнал здатен дивувати, часто й кілька разів за номер, занурювати у зовсім різні світи водночас.

Я навіть знаю, що саме і де шукати. Безвідмовний кіоск «Преса» навпроти університету – місце, де всі юні студенти-журналісти купляють друковані видання, «наполегливо рекомендовані» викладачами. Там завжди є все і у великій кількості, переконувалася не раз. Перестрибую калюжу від нетерпіння і нахиляюся до віконечка:

- Доброго дня, маєте журнал «Дніпро?

Продавчиня відривається від читання і здивовано глипає на мене окулярами.

- Такого давно вже не існує, - каже переконано.

Обходжу ще декілька кіосків, забігаю навіть у гіпермаркет, де через велику кількість людей мала би бути одна з основних точок постачання преси. Міфічного і такого бажаного «Дніпра» ніде не існує. Зрештою, погоджуюся на існуючі літературні газети, і везу їх додому; хоч настрій створити вже не виходить.

Чому саме про «Дніпро» мова? Бо то – чи не найвідоміший літжурнал сучасної України. До того ж, позиціонує себе як «вічно» молодіжний і має фантастичний тираж – понад 10 тис. примірників, а це – замислитись – сума тиражів всіх інших видань в Україні подібного типу. Тобто, якщо вже «Дніпро» такий примарний (його паперова версія, принаймні), то що говорити про інші літературно-художні журнали?

Бачимо, у якому іронічному становищі знаходиться сучасна наша періодика. А як же шанси для нового покоління письменників-поетів? Як же виховання молоді в ногу з сучасною елітарною (напевно, можна так сказати?) культурою? Я недарма приписую «Дніпру» таку важливість і такі значні ролі. Позаторік, так само не знайшовши його у продажу, передлатила паперове видання, щоб хоча б потримати у руках. І, знаєте, - тримала б таке у руках постійно. Дизайн, який можна сказати цікавим, чи принаймні, оригінальним; наповнення, яке ще жодного разу не розчарувало з точки зору різноманіття та свіжості; і, звичайно, сам формат – з гарного паперу сторіночки, які так приємно гортати.

Можливо, комусь справді більше подобається читати газети, таке собі романтичне французьке кліше – широка ранкова газета в руках та круасан на столику. Як видання краще відчувається в руках – то справа особиста, про формати не сперечаються. Але ж наповнення, виявляється, залежить від формату!

Газети «Літературна Україна» та «Українська літературна газета», що претендують на лідерство у своїй ніші, мають матеріали зовсім іншого характеру, ніж журнал. Перша пропонує новини, зокрема що стосуються діяльності Національної спілки письменників, слідкує за іменами й датами, друкує критику та інтерв’ю, а от на «поезію-прозу» залишається, по суті, тільки один розворот. Друга не дуже відрізняється від першої, так само слідкує за літпроцесом та новинами, анонсує та підсумовує конкурси і тому подібне. Знов отримуємо в загальному зовсім малий відсоток від газети власне творів, сучасних, класичних, вітчизняних чи бодай зарубіжних – байдуже, просто текстів, яких хотілося б читати, бачити у вічі той самий літ процес, зрештою, отримувати естетичну насолоду. Складається враження, що такі газети можуть насправді бути цікавими лише людям зсередини сфери – організаторам спілок так конкурсів, власне письменникам, які куплятимуть видання, щоб показати внукам себе на газетній шпальті, та, можливо, вчителям літератури, які дуже вже люблять свою роботу.

А що ж забезпечить потреби власне читача? Де шукати ту примарну, як і наші сучасні літжурнали, українську молоду літературу? Де виховуватися молоді, культурно і естетично? Насьогодні відповіддю може бути лише інтернет. Але хіба ж він може забезпечити всю ту повноту відчуття слова, що її дає друковане видання?

Та це вже тема для іншої історії.

А поки що весь підсумок – ні круасан, ні каву нема за чим смакувати.

Коли ні кава, ні круасан уже не потрібні

Оцініть написане