Колективна вереснева авторська колонка

у тексті зібрано фрагменти питань, що турбують (принаймні на цьому тижні) авторський колектив.

Жіночий блок. Пост.

Соціологи провели масштабне дослідження, метою якого було скласти портрет ідеальної жінки. Було опитано близько 66 тисяч чоловіків по всьому світу, що дозволило отримати максимально точні дані. Згідно з результатами опитування, ідеальна жінка - блакитноока блондинка з довгим волоссям, зростом 172 см і вагою не більше 60 кг, яка іноді носить окуляри. Вона також не повинна мати дітей, але зобов'язана мати власне житло. За словами соціологів, ідеальній супутниці життя не потрібно бути зразковою господинею і багато часу проводити на кухні, але вона повинна бути гарною коханкою і зобов'язана любити тварин. Фахівці зазначають також, що ідеальна жінка повинна бути особистістю і невиправною оптимісткою. Вона також повинна любити нічні клуби. Цікаво при цьому відзначити, що ніхто з респондентів не сказав, що знайшов ідеал з переліченими вище рисами.

Для того, щоб наблизитись до ідеалу, жінки часто користуються послугами пластичних хірургів, збільшують губи, розмір грудей, зменшують розмір талії, навіть міняють форму вух та багато іншого. Яскравим прикладом цього є американський фільм «Зла училка», в якому головна героїня робить все для того, щоб збільшити розмір грудей.

Статистика підтверджує, що в Південній Кореї люди навідують пластичного хірурга частіше, ніж терапевта.

Вікторія Левчук

Британська письменниця Софі Кінселла у своїй книжці «Шопоголик і бейбі» ідеально зображує усі «родзинки» вагітності. Ребекка – головна героїня, разом зі своїм чоловіком Люком чекають на дитину. Протягом «цікавого положення» Беккі і через трубочку дихала, і родові амулети на шию вішала, і арганове масло у скроні втирала, і бабусині панчохи від варикозу вдягала, і що тільки не робила. Навіть запідозрила свого чоловіка у зраді. Грубо кажучи, розважалась як могла.

При цьому всьому у головної героїні непохитна залежність до шоппінгу. Беккі життєво необхідна купа речей: одяг, взуття, коляска, пляшечки, підгузки, соски. І все обов'язково від Dior, Prada, Gucci, та Chanel.

Звичайно, ця книга не «їжа для розуму», і далеко не шедевр. Та такої планки і не було поставлено. Книги Софі Кінселли дає чудову можливість вагітним жінкам, і не тільки, «подивитися на себе зі сторони». Для морального відпочинку та гарного настрою, гумористична проза «ковтається» за один вечір. Рекомендую до прочитання.

Виходить, що під час вагітності, як і по життю, важливо налаштувати себе правильно. Адже вагітність — це унікальний дар, а не скандальна циганочка з виходом. І краще зводити чоловіків з розуму своєю красою та щасливою посмішкою.



Весною показували відбір на популярне шоу «Голос країни». В одному із випусків учасниця Дар’я Степанюк заспівала «Пливе кача». Звісно, вона виступала останньою у цьому випуску, так би мовити «на десерт». Звісно, що заспівала вона дуже проникливо.

Мені все сподобалось, але не вибір пісні. І справа не в тому, що вона погана, ні в якому разі! «Цю Пісню ніколи нікому не варто співати», - як сказав Святослав Вакарук. І коли на подібних проектах виконують такий матеріал, то все виглядає дуже неприродно.

У розважальній програмі на телебаченні співати Реквієм заради перемоги як мінімум блюзнірство.

Звісно, що пісні про сьогодення повинні звучати. Але через надмірну емоційність не варто втрачати відчуття смаку і здорового глузду.




Чоловічий блок. Пост.

Шестеро чоловік під наглядом суддів та купи камер проживуть майже рік у будівлі з 11-метровим діаметром. І це не реаліті-шоу із сітки нового телевізійного сезону, а опис одного з головних експериментів НАСА, необхідних для колонізації Марсу. Людство готується до освоєння Червоної планети. Звісно, не за 5 років, як кричать популісти із Mars One, але й не за сто, як кричать у відповідь їх головні критики. На четверту планету від Сонця виходці з Землі ступлять уже за «10-20 років», а приведе їх туди Леонардо Да Вінчі сучасної космонавтики - Ілон Маск. Своїми ідеями опальний мільярдер уже розпочав Ренесанс.

Заявлені Ілоном плани з колонізації Марсу, свобода творчості та щира відданість своїй ідеї переманили до молодого й, відверто, божевільного проекту більшість провідних авіаінженерів. Але найбільше інтригувала мета Маска: створювати необхідні для переселення технології на гроші, отримані від космонавтики. У 2002 році хто тільки не сміявся з купки ентузіастів у колишньому ангарі, в 2012 – космічний модуль Dragon пристикувався до МКС.

Зараз Space X (компанія Маска) має контракт із НАСА на 4.2 млрд. доларів та успішно ганяється за двома зайцями: нові кораблі стають все дешевшими, а їх оснащення все кращим. Для порівняння, один і той же супутник коштуватиме вам 225 мільйонів у United Launch Alliance та 60 мільйонів у компанії Маска. При чому, заявлений мінімум у ще 120 разів менший.

Квиток до Марсу, що за 200 000 000 кілометрів, коштуватиме 500 тисяч доларів. Політ до МКС, що у 300 кілометрах над Землею, через одноразовість ступенів, сьогодні коштує 75 млн. Неймовірна дешевизна породжує неймовірний попит, і на зароблені гроші Space X, як і планували розробляють свою Марсіанську програму.

У деталях це виглядає так: колонія повністю знаходитиметься під герметичним куполом, де машини з переробки створюватимуть кисень, воду та метан. Перші кораблі привозитимуть на планету багато обладнання та мало людей, але як тільки поселення стане самодостатнім, це відношення почне змінюватися. Згідно розрахунків Маска, новій Землі знадобиться близько мільйона Адамів та Єв, аби заснувати повноцінну цивілізацію. У співпраці з міжнародною спільнотою, Space X перевозитиме по 80 тисяч охочих щороку. Квиток до Нового світу коштуватиме вищезгадані 500 тисяч, які наразі може дозволити собі кожен 100-тисячний житель Землі. В подальшому, на підтримку колонії, знадобиться 36 млрд. доларів щороку (0.5% ВВП США).

Своїм прикладом Ілон розпочав справжній космічний Ренесанс: Boeing та Lockheed теж отримали контракти з НАСА, Китай і Росія оголосили про створення місячних баз, на орбіті спробували першу вирощену в космосі їжу. Зсув відбувається і в культурній сфері, що добре видно на прикладі кіно: у 2013 році тільки той, що в шатлі, не обговорював «Гравітацію», рік тому «Інтерстеллар» шукав новий дім для землян, а вже за місяць на екрани виходить «Марсіанин», історія про повноцінне виживання в позаземній колонії. Людство змиряється з тим, що скоро стане транс планетним.




Героїзм в Україні. Поняття чи просто слово, що стало надзвичайно актуальним за останній рік воєнних дій на Сході України. Волонтери, добровольці, бійці. Дії цих людей, їх праця та різноманітні події на фронті відродили у обивателя таке поняття як «герой».

На початку ХХ ст. героїзмом називалась загибель у війні. Померлий апріорі вважався героєм, і не важливо за яких обставинах він помер, чи штурмуючи позиції ворога аби наблизити остаточну перемогу, чи ставши жертвою артобстрілу ворога, сидячи десь у казармі. Така позиція надання статусу героя багатьом стала популярна через те, що Перша Світова охопила величезну кількість людей, тих які воювали або були їх родичами. Було простіше змиритись зі смертю близької людини, коли ти надавав їй особливої почесті.

Більш старіший погляд на поняття героя – це воїни, що заради вищої мети ризикують своїм життям для встановлення кращого буття. Був образ героя, що існував з давніх часів індоарійської, римської та нордичних цивілізацій і був стійким моральним дороговказом, без жодних змін, аж до часів буржуазних революцій у Європі. За цим мірилом, самого факту смерті було не достатньо для героїзму. Ти мав проявити найвищі свої моральні та фізичні якості і ризикнути для досягнення чогось значного(це могло бути Pax Romana, Вальгала чи Царство Господнє). Така моральна матриця заохочувала солдатів-воїнів до надзвичайних зусиль. Вища мотивація дозволяла воїну долати сумніви та вагання і давала чітку мету його дій, що в свою чергу забезпечувала вищий результат. Бути просто солдатом не достатньо аби тебе назвали героєм. Так у середині війська створювалась, така собі, атмосфера змагання.

Я за те, щоб це слово набуло свого давнього сенсу. Нехай це стане стимулом до нового героїзму. Адже враховуючи усі факти сьогоднішньої ситуації, тільки на героїзм ми й можемо сподіватись.



Футболісти чеського «Баніка» п’ять днів із сокирами та лопатами вичищають газон за провал Кубку країни. «Хай знають, як нехтувати професіональною відповідальністю», - пояснив свої методи виховання тренер Радомир Корітарж.

Троє гравців українського «Шахтаря» зустріли День незалежності п’яними, курсуючи тротуаром за кермом чотиримільйонного Porsche. Коли патрульники перервали їм святкування, хлопці пройшли майже всі стадії прийняття неминучого: обзивали селюками, вимагали подзвонити Ринату й Авакову (Ринат Ахметов – власник ФК«Шахтар», Арсен Аваков – міністр внутрішніх справ України. – О.Д.), пропонували хабарі. Від кількості «запіканої» лайки відео затримання зрештою переходить на ультразвук. Керівництво клубу усунуло футболістів від матчів на непевний термін і наказало…вибачитись перед уболівальниками.

Як висловився колись не так яскравий прем’єр Росії, як блискучий оратор Віктор Черномирдін: «Усе це так прямолінійно й перпендикулярно, що мені неприємно». Це я до чого. Насправді якісна робота – теж форма критики поганої політики. Коли ти відповідальний за свою справу, свою освіту, свої манери та смаки, то створюєш власну субкультуру в багні марнослів’я та всеохопних настроїв марності й безвиході. Тоді як носії стадної цивілізації, що не визнають вищої відповідальності перед буттям, ніж за власне виживання, стають дрібними гвинтиками суспільного «самототалітарізму».

«Час починати. Хоча б вибудовувати острівки, на які люди зможуть видряпатися з болота. А далі, дай Бог, вони ж його, це болото, й висушать», - культовий український режисер і продюсер Влад Троїцький за ідею створення в суспільстві вільних від держави зон, таких собі «конкурентних територій».



Є цілком правдоподібні докази того, що причина зростання нерелігійних людей на Заході – поліпшений доступ до освіти та інформації.

Раніше якщо «експерт», шанований в суспільстві, говорив щось про світ, то здебільшого доводилося вірити йому на слово – перевіряти слова було фактично – технічно неможливим. А тепер це стало легко.

Принаймні, в тих країнах, де упередження проти атеїзму стало менше (хоча повністю вони і не зникли), доступ до інформації покращився, менше людей ходять до церкви, атеїзм повільно зростає (а кількість тих, хто не вважає себе належним до якоїсь релігії, зростає ще швидше).

Для цікавості нагадаємо, що ще в Стародавній Греції атеїстів (одним з яких був великий філософ Сократ) засуджували до смерті за невірство. Крім того, Старий Завіт у декількох місцях прямо закликає вбивати тих, хто не вірить в Бога. Не варто забувати, що навіть зараз, в 21 столітті ще існують країни, в яких атеїзм карається стратою. У таких 13 країнах, як Мальдівські острови, Саудівська Аравія, Афганістан, Сомалі, Іран, Пакистан, Ємен, Нігерія, Малайзія, Катар, Судан, Мавританія, Об'єднані Арабські Емірати безбожництво може каратися стратою згідно закону. Ряд інших держав обмежують максимальне покарання атеїстам тюремними термінами, а в деяких невіруючі просто втрачають права, наприклад, сімейні або виборчі.



Єдиний в Україні сміттєпереробний завод «Енергія» до 2018 року стане повноцінною теплоелектростанцією, пообіцяли в кінці серпня в «Київенерго». А поки 2015 рік.

За різними підрахунками середня кількість відходів на одного киянина на рік становить близько 340 кг., і за цим показником ми поступаємося більшості країн Європи. Корінь зла полягає у відсутності планової переробки твердих побутових відходів. Поки в британському Едмонтоні за рахунок сміттєпереробки щорічно економлять 100 000 тонн вугілля, ми продовжуємо по-старинці сміття закопувати.

Сміття можна по праву вважати найбільш перспективним альтернативним джерелом енергії. При переробці відходи перетворюються в так званий синтез-газ та рідке піролізне масло. Обидва продукти екологічно чисті та за своїми якостями нічим не поступаються традиційному пальному, а піролізне масло взагалі можна використовувати для двигунів внутрішнього згоряння.

Наприклад, у Швеції тільки 4% сміття закопується в землю, все інше йде на переробку. Державна програма з отримання енергії шляхом спалювання сміття виявилася настільки ефективною, що в останні роки Швеція імпортує сміття з інших країн у кількості 80000 тонн на рік, більшу частину – з Норвегії. Причому норвежці самі платять за вивезення цих відходів, шведи отримують електрику, а токсичний попіл, що залишається після переробки, відправляють назад до Норвегії на захоронення.

Варто зазначити, що найважливішою умовою настільки ефективної переробки є сортування сміття споживачами, адже від використовуваних відходів залежить не тільки екологічність виробництва, а й якість вихідного продукту. Свідомі шведи в страху перед штрафом та апокаліптичним майбутнім дотримуються порядоку: в кожному домі є окремі ємності для скла, пластику, картону, і навіть коробочка для батарейок.

В Україні у деяких районах Києва вже з'явилися сміттєві баки для різного типу відходів. Однак навіть якщо городяни сумлінно займаються сортуванням, на сміттєві полігони все звозиться в одній машині.

Схожі новини



• «Single рlayer»: рецензія на фільм Олега Сенцова «Гамер»
• Форум видавців: встигнути все
• Ексгібіціонізм по-трієровські
• Про Творчу лабораторію
• КИЇВ ПАМ’ЯТНО-ТЕАТРАЛЬНИЙ
• Трансерфінг реальності - підручник життя - рецензія
• Мета - захистити: родини бійців АТО потребують допомоги
• Блискавка вічної молодості - Рецензія
• Переступивши межу в 13.
• Україна літературна: Книжковий Арсенал