WINE NOT?

Лілія Левицька, 2 курс.

Рубрика : події

Останній варіант

1-2 жовтня в Києві на території Національного Експоцентру (в народі - ВДНГ) відбувся сьомий open-air фестиваль «Kiev Food & Wine Festival». Фестиваль, що об’єднав винолюбів із всіх куточків країни і привів із собою не тільки культ Діоніса, а й Бабине літо.

Увійшовши на територію Експоцентру, одразу не второпаєш куди йти: жодного вказівника. Керуючись інстинктами, наче мисливець у погоні за здобиччю, я планую вполювати фестивальні родзинки. Здалека видно високу огорожу, що, як ми вже зрозуміли з подругами, захищає найцінніше. Ми пішли вздовж цього муру та опинилися біля невеличкої хатинки, з якої лунав дзвін бокалів. Зачаровані, ми підійшли ближче. Усередині дві дівчини-касирки дещо механічними рухами видавали людям решту і бокали, одягали фіолетовий паперовий браслет,що робив тебе законним учасником цього священного дійства. «Вхід 60 гривень» - вигукувала дівчина у натовп. Це ж треба, ще того року вхід на фестиваль коштував на 10 гривень дешевше. Ну нічого, організаторам також потрібна копійка в кишені. Я даю свої гроші, дівчата шукають решту, з цим проблеми – немає дріб’язку. Нашкрябали по кишенях. Повісили на ліву руку фіолетовий браслет. Готуюсь взяти свій кришталевий кубок.

Того року бокали були з емблемою фестивалю. Бокал-сувенір виділявся, був вожаком серед інших бокалів на полиці, нагадував про холодну терасу на тогорічному фестивалі і вино,що допомагало добряче зігрітися. Однак, як і кожному вождю, йому не судилося правити довго. Як зазначила кухонна судмедекспертиза, смерть настала раптово, від удару об плитку,спричиненого падінням зі столу. Всією кімнатою оплакували героя,що був на передовій під час кожного застілля. Новий фестиваль зі своїми новими бокалами, що можна забрати з собою, подарували б нового правителя полички – якого-небудь Генріха ІІ.

Дівчина видає мені бокал – я беру його і з жахом усвідомлюю,що він звичайнісінький… Без емблеми, без тату ідентичності. ПОВЕРНІТЬ МЕНІ МОЇ 10 ГРИВЕНЬ! Дівчина вибачається, пояснює, що з фестивальною емблемою розібрали у перші години першого ж дня, а ми були наприкінці другого. Прямую у середину. Охорона ретельно перевіряє, чи у кожного є перепустка на руці…

Нарешті я тут. Безліч людей розкинулись на шезлонгах, як тюлені на льодовику, смакують вино і кальян. Вони насолоджуються останніми теплими променями,що раптово зійшли у ці дні. Люди, наче виноградники, дозрівають, жадібно вбирають у себе все тепло.

Люди ніжаться на газоні, над фонтаном безладно літають гелеві кулі. Збоку - невеличка сцена,єдиними ведучими якої є свічки і пляшки з-під вина,що після свого спустошення переродилися у підсвічники. Нове життя. Нове життя отримують і грона винограду,перероджуючись у божественний нектар. Червоне вино одержують з винограду зі шкіркою, біле вино — із внутрішньої м'якоті винограду. Цукор перетворюється в спирт під впливом дріжджів, що живуть у шкірці винограду. Щоб одержати сухе вино, бродіння повинне продовжуватися довше, ніж для солодкого чи десертного.

Збоку сцени, висить зображення в стилі поп-арт. Куди ж дегустація без мистецтва? Проходжу через вуличний коридорчик у наступну частину. Ліворуч– вино, праворуч – їжа, кава, сувеніри. Посередині столики, де люди смакують узяте. Пахне м’ясом і чути, як щедро розливають вина. Звісно, я пішла ліворуч.
Я помітила, що сомельє поділяються на два типи: або дуже серйозні,або надто веселі. Особисто відкривала дегустацію у такого веселого сомельє, що був вбраний у різнобарвне пончо і солом’яне сомбреро. Він був як той талісман в американських футбольних командах: усіх веселив, усім намагався налити вина. А представляв він чилійські вина MAPU. Мене вразив купаж Совіньйон Блан+Шардоне. Смак легкий,але гарно виражений. Яскраве, фруктове, літнє вино. Совіньйон Блан добре комбінується з пряними і пікантними стравами, копченою рибою чи птицею. Чилі все-таки!

Далі я побачила свою любов – Виноробне господарство князя П.М. Трубецького. У них був дерев’яний стелаж, що нагадував гарний сарайчик, на задньому плані видніються бочки із соломою. На передньому плані – кошики із виноградом і саме вино. Взяла за класикою – Піно Нуар. Вино, яке сподобається всім і завжди. Глибокий смак з димком, черешнею і ягідним ароматом. Смак цього сорту називають хвостом жар-птиці: насичений, екзотичний і гарячий. Завдяки легкому фруктовому характеру Піно Нуар добре комбінується з ароматними стравами: прошутто, сири, молода яловичина, омари, креветки, баранина.
Далі я пішла до виноробів, чия реклама часто проскакує по телебаченню – «Шабо». Не знаю, що мною керувало, але я взяла рожеве вино, яке недолюблюю. Однак на моє велике здивування Розе Шабо мені припало до душі. Легке літнє вино, яке ідеального підходить для бабиного літа.

Здалеку бачу вино, що гордо демонструвало свою стильну етикетку – Мерло Чізай. Одразу вимагаю мені його налити. Слабке в ароматі, легке на смак, без жодних особливих ноток. Більше про це вино сказати нічого.
Я перепробувала майже всі вина,що виносилися на безкоштовну дегустацію (може, когось і забула). Йду до сімейних виноробів. Сухого вина немає. Куштую напівсолодке. О боже, яке воно солодке! Це не напів-, як мене запевняють, це суперсолодке. Для свого експерименту куштую солодке за їхнім визначенням. Страшно уявити, яким воно буде. Ще за запахом відчуваю тонни сиропу. Куштую – більше 2-х ковтків не можу зробити. П’ю просто розчинений цукор, ще ковток – стану діабетиком.

Піду краще до дядька-грузина, там поганого напою не буде. Вино для грузина — це не просто напій. Ставлення до нього, скоріше, релігійне. Вино зміцнює народний дух, об'єднує гостей традиційних кавказьких застіль. Виноградну лозу славлять у грузинських легендах та оповіданнях, народних піснях тощо. Вино в Грузії — національне надбання, що приваблює сюди туристів з усього світу. На жаль, через гамір дітлахів не почула назву вина. Однак воно було надзвичайно смачним. Сам сомельє був одягнений у вишиванку і його обличчя прикрашала усмішка. Він із задоволенням наливав у келихи, не питаючи на це дозвіл. Справжня щедра грузинська душа! Він розповів, що перед тим, як дегустувати свіжоналите вино, його в келиху злегка збовтують, двічі повертаючи по спіралі.

Я помітила, що багато людей переважно купують саме цілу пляшку вина. Той же винороб із грузинським корінням пояснив, що неприпустимо змішувати різні сорти, бо губляться вагомі складові букету. Та й придбати пляшку вина на цьогорічному фестивалі - не надто дороге задоволенням. До речі, найдорожча пляшка вина у світі коштує 500 тис. доларів і називається Screaming Eagle Cabernet 1992. Непогане капіталовкладення, правда ж?
По центру стояла ціла дерев’яна ванна винограду. У сутінку вечора наповнення з темного винограду нагадувало кроваву ванну графині Баторі, що, за легендою, допомагала їй омолодитися. Однак жвава музика враз вигнала химерні думки. Кожен охочий міг потоптатись по винограду в гумових чоботях. Але найбільше цим зацікавилися діти, яким не було чим зайнятися на святі для дорослих. Людей все меншає, проходимо столики із їжею і сирами. Пані похилого віку смажить млинці за сімейним рецептом і переживає, щоб її ніхто не знімав на камеру. Поруч зі смаженим м’ясом, мангалами у вигляді байків контрастно розляглися овочі.

Вирішили взяти каву, бо впізнали бариста з фестивалю кави. У нього найсмачніше лате із соленою карамеллю. Таке замовлення ми і зробили. Раніше його каву можна було спробувати у «Глобусі». Однак зараз щастить її знайти тільки на фестивалях. Аромат кави – одна з найпрекрасніших речей у цьому світі. З переможним паперовим келихом лате ми завершили фестивальний вечір вина (просто-таки поєднання непоєднуваного), закарбувавши приємні спогади. Сфотографувалися і, натхненні винно-сирною атмосферою, вирішили піти додому, щоб зробити моцарелу в клярі, щоб поставити елегантну крапку цього дня.

Попередній варіант

1-2 жовтня в Києві на території Національного Експоцентру (в народі - ВДНГ) відбувся сьомий open-air фестиваль «Kiev Food & Wine Festival». Фестиваль, що об’єднав винолюбів із всіх куточків країни і привів із собою не тільки культ Діоніса, а й Бабине літо.

Увійшовши на територію Експоцентру, одразу не второпаєш куди йти: жодного вказівника. Керуючись інстинктами, наче мисливець у погоні за здобиччю, я планую вполювати фестивальні родзинки. Здалека видно високу огорожу, що, як ми вже зрозуміли з подругами, захищає найцінніше. Ми пішли вздовж цього муру та опинилися біля невеличкої хатинки, з якої лунав дзвін бокалів. Зачаровані, ми підійшли ближче. Усередині дві дівчини-касирки дещо механічними рухами видавали людям решту і бокали, одягали фіолетовий паперовий браслет,що робив тебе законним учасником цього священного дійства. «Вхід 60 гривень» - вигукувала дівчина у натовп. Це ж треба, ще того року вхід на фестиваль коштував на 10 гривень дешевше. Ну нічого, організаторам також потрібна копійка в кишені. Я даю свої гроші, дівчата шукають решту, з цим проблеми – немає дріб’язку. Нашкрябали по кишенях. Повісили на ліву руку фіолетовий браслет. Готуюсь взяти свій кришталевий кубок.

Того року бокали були з емблемою фестивалю. Бокал-сувенір виділявся, був вожаком серед інших бокалів на полиці, нагадував про холодну терасу на тогорічному фестивалі і вино,що допомагало добряче зігрітися. Однак, як і кожному вождю, йому не судилося правити довго. Як зазначила кухонна судмедекспертиза, смерть настала раптово, від удару об плитку,спричиненого падінням зі столу. Всією кімнатою оплакували героя,що був на передовій під час кожного застілля. Новий фестиваль зі своїми новими бокалами, що можна забрати з собою, подарували б нового правителя полички – якого-небудь Генріха ІІ.

Дівчина видає мені бокал – я беру його і з жахом усвідомлюю,що він звичайнісінький… Без емблеми, без тату ідентичності. ПОВЕРНІТЬ МЕНІ МОЇ 10 ГРИВЕНЬ! Дівчина вибачається, пояснює, що з фестивальною емблемою розібрали у перші години першого ж дня, а ми були наприкінці другого. Прямую у середину. Охорона ретельно перевіряє, чи у кожного є перепустка на руці…

Нарешті я тут. Безліч людей розкинулись на шезлонгах, як тюлені на льодовику, смакують вино і кальян. Вони насолоджуються останніми теплими променями,що раптово зійшли у ці дні. Люди, наче виноградники, дозрівають, жадібно вбирають у себе все тепло.

Люди ніжаться на газоні, над фонтаном безладно літають гелеві кулі. Збоку - невеличка сцена,єдиними ведучими якої є свічки і пляшки з-під вина,що після свого спустошення переродилися у підсвічники. Нове життя. Нове життя отримують і грона винограду,перероджуючись у божественний нектар. Червоне вино одержують з винограду зі шкіркою, біле вино — із внутрішньої м'якоті винограду. Цукор перетворюється в спирт під впливом дріжджів, що живуть у шкірці винограду. Щоб одержати сухе вино, бродіння повинне продовжуватися довше, ніж для солодкого чи десертного.

Збоку сцени, висить зображення в стилі поп-арт. Куди ж дегустація без мистецтва? Проходжу через вуличний коридорчик у наступну частину. Ліворуч– вино, праворуч – їжа, кава, сувеніри. Посередині столики, де люди смакують узяте. Пахне м’ясом і чути, як щедро розливають вина. Звісно, я пішла ліворуч.

Я помітила, що сомельє поділяються на два типи: або дуже серйозні,або надто веселі. Особисто відкривала дегустацію у такого веселого сомельє, що був вбраний у різнобарвне пончо і солом’яне сомбреро. Він був як той талісман в американських футбольних командах: усіх веселив, усім намагався налити вина. А представляв він чилійські вина MAPU. Мене вразив купаж Совіньйон Блан+Шардоне. Смак легкий,але гарно виражений. Яскраве, фруктове, літнє вино. Совіньйон Блан добре комбінується з пряними і пікантними стравами, копченою рибою чи птицею. Чилі все-таки!

Далі я побачила свою любов – Виноробне господарство князя П.М. Трубецького. У них був дерев’яний стелаж, що нагадував гарний сарайчик, на задньому плані видніються бочки із соломою. На передньому плані – кошики із виноградом і саме вино. Взяла за класикою – Піно Нуар. Вино, яке сподобається всім і завжди. Глибокий смак з димком, черешнею і ягідним ароматом. Смак цього сорту називають хвостом жар-птиці: насичений, екзотичний і гарячий. Завдяки легкому фруктовому характеру Піно Нуар добре комбінується з ароматними стравами: прошутто, сири, молода яловичина, омари, креветки, баранина.

Далі я пішла до виноробів, чия реклама часто проскакує по телебаченню – «Шабо». Не знаю, що мною керувало, але я взяла рожеве вино, яке недолюблюю. Однак на моє велике здивування Розе Шабо мені припало до душі. Легке літнє вино, яке ідеального підходить для бабиного літа.

Здалеку бачу вино, що гордо демонструвало свою стильну етикетку – Мерло Чізай. Одразу вимагаю мені його налити. Слабке в ароматі, легке на смак, без жодних особливих ноток. Більше про це вино сказати нічого.

Я перепробувала майже всі вина,що виносилися на безкоштовну дегустацію (може, когось і забула). Йду до сімейних виноробів. Сухого вина немає. Куштую напівсолодке. О боже, яке воно солодке! Це не напів-, як мене запевняють, це суперсолодке. Для свого експерименту куштую солодке за їхнім визначенням. Страшно уявити, яким воно буде. Ще за запахом відчуваю тонни сиропу. Куштую – більше 2-х ковтків не можу зробити. П’ю просто розчинений цукор, ще ковток – стану діабетиком.

Піду краще до дядька-грузина, там поганого напою не буде. Вино для грузина — це не просто напій. Ставлення до нього, скоріше, релігійне. Вино зміцнює народний дух, об'єднує гостей традиційних кавказьких застіль. Виноградну лозу славлять у грузинських легендах та оповіданнях, народних піснях тощо. Вино в Грузії — національне надбання, що приваблює сюди туристів з усього світу. На жаль, через гамір дітлахів не почула назву вина. Однак воно було надзвичайно смачним. Сам сомельє був одягнений у вишиванку і його обличчя прикрашала усмішка. Він із задоволенням наливав у келихи, не питаючи на це дозвіл. Справжня щедра грузинська душа! Він розповів, що перед тим, як дегустувати свіжоналите вино, його в келиху злегка збовтують, двічі повертаючи по спіралі.

Я помітила, що багато людей переважно купують саме цілу пляшку вина. Той же винороб із грузинським корінням пояснив, що неприпустимо змішувати різні сорти, бо губляться вагомі складові букету. Та й придбати пляшку вина на цьогорічному фестивалі - не надто дороге задоволенням. До речі, найдорожча пляшка вина у світі коштує 500 тис. доларів і називається Screaming Eagle Cabernet 1992. Непогане капіталовкладення, правда ж?

По центру стояла ціла дерев’яна ванна винограду. У сутінку вечора наповнення з темного винограду нагадувало кроваву ванну графині Баторі, що, за легендою, допомагала їй омолодитися. Однак жвава музика враз вигнала химерні думки. Кожен охочий міг потоптатись по винограду в гумових чоботях. Але найбільше цим зацікавилися діти, яким не було чим зайнятися на святі для дорослих. Людей все меншає, проходимо столики із їжею і сирами. Пані похилого віку смажить млинці за сімейним рецептом і переживає, щоб її ніхто не знімав на камеру. Поруч зі смаженим м’ясом, мангалами у вигляді байків контрастно розляглися овочі.
Вирішили взяти каву, бо впізнали бариста з фестивалю кави. У нього найсмачніше лате із соленою карамеллю. Таке замовлення ми і зробили. Раніше його каву можна було спробувати у «Глобусі». Однак зараз щастить її знайти тільки на фестивалях. Аромат кави – одна з найпрекрасніших речей у цьому світі. З переможним паперовим келихом лате ми завершили фестивальний вечір вина (просто-таки поєднання непоєднуваного), закарбувавши приємні спогади. Сфотографувалися і, натхненні винно-сирною атмосферою, вирішили піти додому, щоб зробити моцарелу в клярі, щоб поставити елегантну крапку цього дня.

WINE NOT?

Оцініть написане та прокоментуйте (можна декілька варіантів):