«Тепер я байкер тільки в душі»

Навіть найзаповітніші мрії можуть різко обриватися

У кожної людини є свої захоплення. Так якийсь вчитель може обожнювати гру в карти, пожежник після роботи ходить на танці, а звичайний особистий водій, після роботи літає вже на 2 колесах. Саме про останній випадок зі мною поділився Олексій Герасимчук, молодий водій, який має цікаву і водночас сумну історію його захоплення.


- Чому обрали саме професію водія?
- Ще з дитячого садочку я мріяв бути водієм, а саме дальнобійником. Хотів подорожувати Україною, побачити всі міста та зустрічати світанки… А зараз я працюю водієм в державній структурі вже 2,5 роки і мені це подобається.

- Ви володієте керуванням лише автомобіля, чи іншого транспорту також?
- Не тільки автомобіль. Насправді моїм великим захопленням є мотоцикл.

- А яка найбільша відстань подолана вами?
- На мотоциклі 300км, а на автомобілі 1300км., в одну сторону.

- Як саме ви навчилися їздити на мотоциклі?
- Десь у віці 8 років мій тато вирішив мене покатати на мотоциклі «Мінськ». Це були просто нереальні відчуття. Але за незрозумілих причин, через декілька кілометрів ми впали. Нічого серйозного не сталося, адже ми впали не на асфальт, а на землю і я навіть не злякався,але після того тато більше мене не возив.
Пройшло декілька років і вже у 12-тирічному віці ми з моїм товаришем самостійно навчалися керувати мотоциклом. Їдучи лише 50км\год. ми відчували адреналін та почуття нереальної швидкості. Тато спостерігав за цим і зрозумів, що мені можна спокійно довіряти транспорт і тоді я ціле літо роз’їжджав на мото.

- Тато був єдиним, хто відкрив вам світ мотоциклів?
- Ні, йшли роки і мені хотілось чогось швидшого, спортивного. У моїх двох двоюрідних братів були саме такі мотоцикли і одного разу я набрався сміливості і попросився проїхатись з ними, на той момент мені вже було 16 років. Брати одягнули мене повністю в екіпіровку (куртка, шолом, рукавиці та мотоботи) і ми поїхали. Тоді я навіть не очікував, що саме мені доведеться відчути. Коли ми трохи розігнались, я зрозумів, що триматись потрібно дуже міцно, бо краєм ока побачив спідометр - на ньому було вже 250 км/год. Через якісь кілометри я почав себе досить комфортно почувати, не боятись, але всерівно тримався дуже міцно. Поїздивши в якості пасажира, після невеликої інструкції, мені дозволили сісти за кермо великого, спортивного мотоциклу «Yamaha». Спочатку я їхав не швидко - 50 км/год. Брат трохи мною керував і коли він побачив, що я добре відчуваю мотоцикл сказав: "Тепер можеш дати побільше газу",- і тоді наче зупинився світ, я розігнався на 200км\год.

- Що ви відчували після такої поїздки вже в 16 років?
- Приїхавши додому, я весь тремтів, але не від страху, а від великого щастя. Я не спав цілу ніч, тому що в мене було море адреналіну і емоцій. І саме тодія зрозумів, що я буду не дальнобійником, а мотоциклістом, байкером і буду подорожувати по всьому світу на двох колесах.



- Коли у вас з’явився ваш власний мотоцикл?
- Закінчивши навчання в коледжі, я шукав де б побільше заробити грошей на нього. Я навіть відкладав стипендію, щоб його придбати. Але коли мені виповнилося 18 років, я вже мав права на мотоцикл і збирався його купувати, мене забрали в армію. Там я був водієм і в якійсь мірі був щасливим, адже в дитинстві я мріяв водити автомобіль. Але армія мені не завадила придбати мотоцикл «Jawa».

- Олексію, чи брали участь ви у різноманітних мото-фестивалях?
- У відпустку я відправився на свій перший мото-фестиваль. Дорогою туди, усі 300 км я не знав, що мене очікує і вже через 2,5 години я був там. Мене привітно зустріли організатори, запропонували мені гарячого чаю після довгої поїздки, розпитали чи гарно я доїхав. На території було більше 1000 мотоциклів і на мене найшли сльози щастя. Я розумів що це моє, моє щастя бути в цій мото-родині, бути байкером. Потім ми вирушили колоною по місту і вона займала більше 1.5 кілометра. Це було дійсно круто, круто для мене, для моєї душі, безліч знайомств, нових друзів, однодумців. Пробувши там 4 дні, мені не хотілось покидати ту атмосферу, ту велику нову сім’ю. Як тільки я приїхав додому, я відразу почав шукати нові фестивалі куди я відправлюсь протягом своєї відпустки.

- А зараз так само відвідуєте різноманітні фестивалі, чи через роботу не маєте часу?
- Не відвідую, але справа не в роботі. Приїхавши після останнього фестивалю додому, через невеликий час на спортивному мотоциклі розбився мій братик. Після того, я пообіцяв його батькам, своїм, другому брату, що більше за кермо мото не сяду. І тепер я байкер лише в душі. А свою «Jawa» і всі пристосування до нього тепер продаю. Але іноді так хочеться знову ні про що не думати і помчати на мото-фестиваль.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Робота водія важка не так фізично, як психологічно
• Обратная сторона «баранки»
• Секрети щедрих городів
• Роби, що любиш і люби те, що робиш!
• Таксист на «Кадилаці»
• Возить – дело женское
• Переродження або ReБорн
• Власний досвід перетинання кордону
• «Лісник» за кермом
• Ответственный за наши жизни