Дорожня романтика

Аріна Панасюк, 2 курс.

Рубрика: Робота та хоббі

У київському таксі часто можна поспілкуватися з водіями про життя та справи насущні, але далеко не завжди є змога зустрітися з такими ж відданими своїй професії людьми, які просто марять дорогою та всім, що з нею пов’язано.

- Добрий день, Юрію! Дякую, що Ви погодилися на розмову, тож давайте одразу почнемо з головного. Ви самостійно вирішили піти у таксі чи це було зумовлено обставинами?
- Доброго дня і вам! І самостійно, і через обставини. Я змалку люблю машини. Коли починаю їхати, відчуваю себе чомусь супер-героєм (сміється). А потім я подумав, чому б не почати заробляти ділом, яке я дійсно люблю? У таксі я почав працювати ще двадцять років тому, змолоду, так би мовити. Навіть у Німеччину декілька разів їздив на автобусі, людей возив.

- Невже не сумували за родиною? До Німеччини довгенько їхати…
- Тоді я ще не був одружений, тому тут нічого не тримало. Зараз би вже не поїхав, мабуть, а тоді це був новий досвід, побачив нову країну, нові міста.

- Важко було?
- Звичайно, їхати дві доби було не дуже весело, але я ж був не один, були ще водії, які могли підмінити, коли очі заплющувалися та клонило в сон. Але я не можу сказати, що дуже втомлювався, молодий ще був, моторний, міг не спати не одну добу, однак за кермом усе відчувається інакше. Навіть не те, що втомлювався, а просто було страшно, що я не відчуваю, а візьму й засну, що ж тоді буде? За людей переживав. Тому перший рейс мене постійно підміняв напарник. Пам’ятаю, до Києва потім приїхав та спав кількадесят годин.

- А буває таке, що не хочете на роботу? Коли прокидаєшся з думками, типу: «Господи, коли ж уже вихідний»?
- Звичайно, буває... Але дуже рідко! Здебільшого тоді, коли погано себе почуваю, серце барахлить, наприклад. Коли я на роботі і везу клієнтів, відчуваю свою відповідальність за них, тому хочеться доставити їх на місце призначення живими (сміється). Тоді я дзвоню начальнику та прошу знайти мені заміну. Зазвичай, усе проходить доволі гладко, начальник – хороша людина, завжди увійде в положення.

- До речі, щодо пасажирів. Часто розмовляєте з ними? Знаєте, є таке кліше про балакливих дядечок-таксистів, які й життю навчать, і в ролі психолога допоможуть.
- А вам потрібна психологічна допомога? (сміється) Я жартую, насправді. З приводу допомоги я не впевнений, але розмову підтримати я завжди можу. От як із вами зараз! Якщо говорити серйозно, то я помітив закономірність, що найбалакливіші люди зазвичай увечері або вночі. Тільки якщо ввечері вони, як правило, жартують та сміються, то десь після третьої ночі навпаки, серйозні розмови, душевні, я би сказав.

- Часто підвозите людей напідпитку?
- Буває, але я їх не люблю. Я сам іноді можу хильнути чарочку, але напиватися – то зовсім не по-людськи. П’яні люди – дуже грубі люди, вони можуть і не заплатити, а можуть і салон автомобіля зіпсувати… Є виключення, звичайно, але це дуже рідке явище.

- А чи були якісь зовсім неординарні випадки з клієнтами?
- На моїй практиці їх було немало, але з останніх, мабуть, чоловік, який попросив підвезти його на вулицю Панаса Мирного, зачекати там, а коли вийшов через п’ять хвилин, якщо не менше, з невеличким рюкзаком, попросив відвезти його в Одесу. Мене це, звичайно, дуже здивувало. Як правило, про таке повідомляють ще з самого початку.

- Ви погодилися?
- А як же! Я хоч вже і не зовсім молодий, але невеличкі пригоди страх як люблю.

- Дуже дякую Вам, Юрію, що Ви розповіли так багато про себе. Я дуже сподіваюся, що ми з Вами ще зустрінемося та поговоримо про якісь цікаві випадки з Вашого водійського життя!
- Хочете, номер телефону залишу? Тільки дружині моїй не кажіть, інакше доведеться мені залишок життя доживати у машині!

Схожі новини

Коментарі

Додати коментар

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

Дорожня романтика

Оцініть написане та прокоментуйте: