Залишки Ілліча

У той час, коли інші студенти обрали клубний образ життя, Дмитро Плєшаков і Дмитро Білаш відвідували фахові курси. А тепер, коли завзяті клабери шукають місце роботи, Вони мають власне рекламне агенство та займаються журналістським проектом.

- Розкажіть, будь ласка, про свою першу практику у медіа-галузі. Як вийшло, що ви навчалися на «журналістиці», а почали свій шлях з реклами?

Дмитро Плєшаков: Я не полюбляв ідею роботи у великому колективі, тому ще з першого курсу створював власні проекти. Спочатку ми з другом із Росії випускали збірку віршів, після цього я почав працювати разом із Дмитром Білашем. Спочатку ми видавали друкований журнал “Будка”, потім ми розробили інтернет-журнал “Броско”, далі в нас було ще декілька стартапів, але ми зрозуміли, що нам не вистачає якихось бізнес-навичок. Оскільки реклама та медіа перекликаються, то ми вирішили звернутися до рекламної галузі, щоб навчитися заробляти гроші і повернутися до журналістики знов.

- Де і як ви познайомилися?

Дмитро Білаш: Ми познайомилися на навчанні в Інституті журналістики на майстер-класі Тараса Петріва. Ці курси схожі на масонську ложе, адже потрапити туди дуже складно. Відбір студентів починається у вересні, тому більшість пропускає цю мить. Там ти маєш можливість дізнаватися щось нове, знайомитися з дуже цікавими людьми, ділитися досвідом протягом навчання в університеті.

- Чи важко було відкрити «своє діло»? У чому виникли труднощі? Хто допомагав вам, підтримував?

Дмитро Плєшаков: Було неважко з тієї причини, що ми ставилися до цього дуже несерйозно на початку. У нас не було почуття, ніби ми відкриваємо “своє діло”. Ми зайнялись цим випадково, тому перші 2-3 місяці все йшло дуже поступово та весело.
Дмитро Білаш: Не можна сказати, що нам хтось особливо допомагав. У нас не було ні стартового капіталу, ні великих знайомств. Просто ми «йшли вулицею» і пропонували всім рекламні послуги. Трапився такий збіг: раніше в нас був журнал «Броско», а у Києві тоді відкрили нічний клуб, назва якого теж була «Броско», тож, ми вирішили піти до цього клубу, назватися однойменним агентством і запропонувати співпрацю. Звісно, нам відмовили. Тоді ми зрозуміли, якщо вже ходити, то з бізнес-пропозицією. Ми розробили перелік наших послуг, а потім так трапилось, що Дмитру написала його знайома, питаючи, чи не має він друзів, які займаються рекламою. Вийшло, що ми й є тими друзями! Це замовлення дало нам певний досвід, портфоліо і перший крок у рекламний бізнес.

- Розкажіть про свою робочу команду, будь ласка.

Дмитро Білаш: В нас працюють копірайтери, програмісти, дизайнер… Загалом у нас в команді над проектами працюють до 7 осіб.

- “Ілліч” – назва провокативна, виходячи із політичних настроїв України. Поясніть, чому саме ця назва?

Дмитро Білаш: Ми вигадали назву, коли у світі був тренд на ретро. Наш ретро-стиль полягав не в Елвісі Преслі. Тоді ми працювали із середніми замовниками, але, не дивлячись на це, до всіх ми застосовували серйозний підхід, можна сказати комуністичний, коли всі рівні. Звісно, що все це було вигадано із гумором. Сьогодні, коли все так чітко змінилося, нам вже незручно працювати із цим брендом. Це вже не смішно, тому зараз ми в процесі розробки нової назви для агентства.

- На сайті “Ілліча” можна побачити, що вашими клієнтами є Радикал банк. Ваш підхід до справи оригінальний, чи не виникло у його власників обурення з приводу ваших ідей? Все-таки банк - заклад серйозний.

Дмитро Плєшаков: Багато людей думає, що реклама – це дуже творча і креативна професія, забуваючи про те, що ми просто продаємо послуги в цікавій формі, що дозволяє заробляти гроші. Креативщики не мислять категоріями клієнта, вони хочуть самовиразитися. Тому поряд з креативщиками завжди є аккаунт-менеджер, який проектує їх на потрібні цілі. У нашому випадку ми і креативщики, і аккаунт-менеджери, тобто нам доводиться самим вирішувати цей конфлікт у собі.
Дмитро Білаш: Якщо, наприклад, пост з котами може привернути увагу, то треба постити котів.

- Як відомо, ви хочете перезапустити сайт “Зроблено в Україні”. Розкажіть про цю ідею.

Дмитро Білаш: Цей сайт існує, але в початковій версії. Ми зробимо оновлено версію для того, щоб формувати правильний імідж на заході, привертати увагу людей до України. Сьогодні, не дивлячись на всю шумиху навколо нашої країни, за кордоном про неї знають дуже мало позитивного. Для них ми – один із багатьох локальних конфліктів, а Україна - це Тимошенко, яка піарилася на заході, Чорнобиль, секс-туризм і таке інше. Тобто нічого хорошого.
Дмитро Плєшаков: Наприклад, що ми знаємо про Кенію. Ось, наприклад, там вбили 147 студентів. Ми прочитали цю новину, нам шкода студентів, так само, як Америці шкода українських загиблих. Більше нічого про Кенію ми не знаємо. Навіть на карті не кожен її покаже.
Дмитро Білаш: Майже також весь світ ставиться до України. Ми розробили спеціальну концепцію для модифікації проекту “Зроблено в Україні”. Ми будемо писати матеріали, які будуть підвищувати імідж України у світі, поширювати їх в англомовному інтернеті. Це соціальний проект, який буде, сподіваємося, позитивним, довгостроковим і вплине на майбутнє країни.
Дмитро Плєшаков: Існують великі українські діаспори, які хочуть допомагати Україні. Вони будуть, неначе інформаційне військо. Тобто ми публікуємо нову статтю і по всій базі українських підписників із-за кордону кидаємо заклик до її поширення на своїх сторінках, щоб якумога більше людей в інших країнах прочитали цю публікацію. Українець, який живе в іншій країні – провідник нашої інформації у суспільство тієї країни. А ми, в свою чергу, будемо регулярно створювати якісний контент, який вони зможуть подавати, який не соромно опублікувати.

- Журнал буде спрямований виключно на захід ?

Дмитро Плєшаков: Він буде двомовний. В Україні буде працювати так, як і раніше, бо внутрішній патріотизм теж потрібно підвищувати. Потрібно давати щось людям, які залишилися в Криму, на сході. Показувати, що у нас гідна держава.

- Ви вже знайшли однодумців, які готові вам допомогти у цій справі?

Дмитро Білаш: У цей проект залучена попередня команда: ми, Михайло Малий та інші люди. Прямо зараз йде робота над цим проектом.
Дмитро Плєшаков: У нас є команда, яка керує, але нам не вистачає людей, які будуть писати текст. Ситуативних райтерів, які написали текст і необов’язково повинні бути членом команди надовго. Такі люди нам потрібні, ми хочимо, щоб студенти із Інституту журналістики до нас приєднувалися.

- З якого віку потрібно починати працювати, практикуватися за фахом, щоб досягнути успіху?

Дмитро Білаш: З першого курсу! Важливо те, щоб тобі це подобалося. Все повинно бути в кайф, щоб не формувалася неприязнь до праці. За три місяці можно повністю освоїти роботу, яку потрібно виконувати. Дорогоцінним є загальна ерудицію і творчий, незвичайний, ефективний підхід до завдання.
Дмитро Плєшаков: Важливо не просто де-небудь працювати, а там, де ви отримуєте цінний досвід. Що ще важливо і що нам дуже допомогло - це допитливість. Просто щоденно читайте публікації з тем, які вас цікавлять. Ти можеш не мати 10-ти річного досвіду в журналістиці, але кожного дня читати хороші тексти, і таким чином бути цінніше на ринку праці. Якщо у людини є досвід, але немає бажання, то він її не врятує. Потрібно чітко розуміти, на якій роботі ти себе бачиш: у великій компанії, де є стабільність, розмірений і послідовний розвиток, конкретне коло завдань чи у маленькій, як у нас, де є драйв, мультизадачність, можливість спробувати все і швидше вирости, ти можешь прийти і відразу стати креативним директором, а не помічником помічника креативного директора, як у великих компаніях.

Зараз від Ілліча нічого не залишилося. Агентство докорінно змінило інтерефейс і назву. А сайт “Зроблено в Україні” успішно функціонує, відкриваючи світу справжню Україну.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Незалежний наркоман
• Аліна Куєвда: “Стабільного результату можна досягти, якщо підходити до роботи з гарячим серцем і холодною головою”
• “Медійник – це на всі руки майстер”, - Олена Гончарова, журналістка “Kyiv Post”
• Роман Грищук: Є теми недоречні для гумору. А гумор – доречний завжди
• Вихідні з Валентиною Хамайко
• АНОНС. Всеукраїнський тур. 22.04 на 10:00.
• «Рано чи пізно, але усі книжки неодмінно стануть електронними» — Анатолій Попель
• Глютеновий наркотик
• Як монетизувати дитячу мрію
• Чи так страшний той Ультрас, як його малюють