ЧОРНОБИЛЬСКА КАТАСТРОФА ОЧИМА ВОДІЯ АВТОБУСУ

Життя на колесах, куди воно може завезти

Сьогодні, 30 вересня 2016 року, я навідалася до стоянки водіїв біля термінала В Бориспільського аеропорту та взяла інтерв’ю у Володимира Мазура (60 років) - водія автобусу “Sky Bus” за маршрутом аеропорт Бориспіль - залізничний вокзал. Володимир охоче погодився поспілкуватися перед черговим рейсом.

- Добрий день, Володимире, чи не проти ви дати відповідь на кілька моїх запитань?
- Залюбки відповім.

- Дякую. Якщо ви не проти, то я розпочну. Як довго ви займаєтеся перевезенням пасажирів?
- Я займаюсь перевезенням з 1982 року, це вже 34 роки.

- Це достатньо довго! А чи завжди ви хотіли бути водієм? Яка ваша дитяча мрія?
- Про свою роботу я мріяв з дитинства, можна сказати. В технікумі трохи вивчився – кинув, і в інститут, хоча батько й допомагав, також не захотів. Ну, не всім же бути грамотними...мені це подобається, я за кермом як риба у воді. Ось скільки років пропрацював і в мене жодного ДТП не було...(спльовує 3 рази, стукає по панелі керма - аби не наврочити).

- Чи могли б ви розповісти якісь смішні історії пов’язані з пасажирами або подорожами в загалом?
- Так, можу. Одного разу, заходять до автобуса два чоловіки та жінка і дають мені 100 рублів радянських, на той час це були шалені гроші, тому я звичайно здивувався дуже. Дав їм решту 98, 50, тоді ж квитки по 50 копійок були. Вони проходять, сіли у салон. Приїжджаємо ми в аеропорт, вони виходять і питають: “ми вам давали 100 рублів, подивіться, вони у вас ще є?”
Я беру сумку, відкриваю, а там чистий білий папірець лежить. Виявилося, що один з них був відомим ілюзіоністом і він посперечався з друзями чи зможе він мене обдурити. Вони звичайно віддали мені решту, але так, було й таке.

- Як ви ставитеся до нової поліції? Чи виконують вони свою роботу належним чином?
- Я поки що ще не натрапляв на нову поліцію, саме за кермом, але зараз стало простіше працювати, не так як було раніше. Менше зупиняють без причини. Порушив - так, тебе можуть зупинити. Більше розуміння серед водіїв, раніше такого не було.

- Легше стало кермувати?
- Так, звичайно.

- А культура водіння на якому етапі зараз?
- Ну, культура водіння як і всюди, знаєте. Є й нахаби, є й нормальні люди, але більшість хороших - поступаються на дорозі. Коли пробки, там же Південний міст ремонтують, ми в пробках стоїмо по 4 години. Туди-назад їздимо і водії пропускають, і я стараюсь не створювати проблем, але є такі що порушують багато, нічого ж при цьому не “виграють” по часу, але створюють умови для “пробки”. Тому, я поки що не зв’язувався з новою поліцією, бо нічого не порушував.

- А от який на вашу думку був найкращий рік у вашому житті?
- Ще до 83 року, до Чорнобильської катастрофи.

- А ви якось особисто пов’язані із цією трагедією?
- Так, я перевозив людей з Прип’яті. Я працював тоді на маршруті Бориспіль- Лівий берег і я приїхав у гараж, там зібрали колонну із 50 автобусів і ми поїхали на евакуацію Прип’яті.

- Вам нічого тоді не пояснювали, куди ви їдете?
- Перший секретар тоді ще був, РайКома Борисполя, вони нас зібрали, але самі тоді ще не знали для чого нас відправляють. Сказали, що прорвало десь там дамбу і потрібно евакуювати людей звідти. А коли ми вже туди під’їхали, нам вже ніхто нічого не пояснював. Сьомого квітня коли почалася евакуація, о 2 годині дня, перед цим був сильний вітер, чому вони не евакуювали раніше, бо чекали що вітер стихне щоб дізнатися з якого боку краще під’їжджати до міста. Я автобусом під’їхав прямо під під’їзд, всіх мешканців в автобус, участковий зразу опломбував під’їзд, обійшов усі квартири, бо вони вже були заздалегідь підготовлені і ми повезли їх. Людей питали що сталося, ніхто нічого до ладу не знає. Вихідний день, сказали, що на три дні вивозять, взяти тільки документи. А виявилося 3 дні – все життя... Вивозив я людей у село Яблунька, 60 кілометрів від Чорнобильської області. А потім назад коли вже їхали з Чорнобиля, залишилось пасажирів 5, які попросилися до родичів у Київ.

- А дозволили їм тоді заїхати в Київ?
- Не пустили їх, в Новопетрівцях всіх висадили, боялись скоріше за все щоб паніки не було...Спочатку ми ж вивозили людей з Прип’яті, потім з Чорнобиля. 26 квітня колонна виїхала з Борисполя о 12 годині ночі і приїхав я додому вже 30 квітня. Чотири дні беззупинно працював. Приїхав додому, зразу у ванну пішов, змиваю воду, а там чогось волосся багато. Виявилося, що волосся почало випадати, на голові було 3 лисини по 5 копійок розміром. Я не знав спочатку від чого вони, а пізніше згадав, що коли ми до Прип’яті в’їжджали, колонна зупинилася прямо перед в’їздом і ми вийшли покурити з автобуса. Почався такий рідкий дощ, але краплі крупні і ось якраз де крапля впала – там лисина. Довелося ліки приймати, все заросло, але все одно після цього шевелюри у мене вже не було (прим. з гумором).

- А виміряли у вас тоді кількість радіації дозиметром?
- Ні, ніхто нічого не виміряв. Зразу коли в’їжджали до Прип’яті, там стояли військові машини, вони нас обприскали і все. Коли вже ми почали пасажирів возити, поставили дозиметричний пост перед Києвом. Мене тоді виміряли, на сидінні 4 рентгена було. Мені сказали негайно викинути його, якщо хочу жити.

- Це був несподіваний хід подій, я не очікувала почути сьогодні таку історію, дуже вам вдячна що поділилися. Давайте, я, мабуть вас щось простіше запитаю...Чи слухаєте ви якусь музику за кермом?
- Ну взагалі ми по посадовій інструкції не маємо права вмикати музику, адже це може заважати пасажирам та не приходитися їм до смаку (прим. Усім водіям маршрутних таксі та тролейбусів на замітку: діджей шансон пісень не входить до ваших обов’язків!)

- А чи доводилося Вам перевозити відомих людей коли-небудь?
- Так, доводилося, коли працював у аеропорті то підвозив від літака до терміналу різних людей, але були й відомі. Аллегрова була, Софія Ротару, Алла Пугачова, Богдан Ступка прилітав, Володимир Кличко.

- А чи є у Вас якісь особливі спогади про цих осіб?
- Аллегрова тоді всім касети свої роздавала...а Кличко як простяг мені руку, то виявилося що вона, мабуть, розміром з мою голову (прим. жартома).

- Можливо пам’ятаєте ще якісь цікаві історії пов’язані з пасажирами?
- Та от згадав якраз. Одного разу мене одна жінка попросила підвезти до аеропорту безкоштовно, бо забула гроші в машині, яка зламалась біля дороги. На той час проїзд коштував 80 копійок тому я легко погодився. Коли жінка ця виходила, то дала мені візитівку свою, вона виявилася окулістом. Пройшло 18 років, у мене народилася донька і в неї з’явилися проблеми з очима, які ніхто не міг вилікувати, куди не ходили. Саме в цей час, через стільки років, я випадково наткнувся на цю візитівку і зателефонував. На диво, цей номер був робочим і навіть більше, ця жінка мене запам’ятала і коли ми до неї приїхали на прийом, то прийняла мою доньку безкоштовно. Ось так мені мої 80 копійок повернулися у десятикратному розмірі.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Справжня чоловіча професія
• "Для повного щастя маю практично усе"
• Водій маршрутки, якому бракує уваги
• Обережно! Освічені водії на дорогах!
• Пам’ятка молодим КУР’ЄРистам
• Перевезення поза правилами
• Дорожня романтика
• Водій комбайну це вам не кермувальник «мерседесу»
• “наши дороги - минное поле”
• "Поезія на тлі війни. Війна на тлі поезії"