Андрій Бажинов, 50 років.
Підприємець, власник
аграрного холдингу.
«У дитинстві я постійно виліплював з пластиліну ферму, а через 25 років придбав свої перші сто гектарів землі, напевно це моє призначення» У школі я був хуліганом. Бився зі старшокласниками, часто приходив додому з синцями і в порваних речах. Але сам все швидко зашивав, що б не отримати на горіхи від мами.
Ми жили в Прип'яті. Я з хлопцями були місцевими Робін Гудами, захищали слабких і карали поганців. Нас всі знали. Ніхто не сідав на нашу лавку на головній вулиць, а в ресторані був виключно наш столик. Іноді стає трохи соромно, коли згадую.
Мене виховала вулиця. Батьки були весь час на роботі. Так я і навчився бути сильним і самостійним.
Усю юність я присвятив спорту. Спочатку став чемпіоном області по самбо, а потом у мене була непогана кар’єра у хокеї. У 16 років я грав у дорослій лізі і перемагав 22-25 річних спортсменів.
Я воював в Афганістані. У 18 років пішов у армію, звідти забрали на війну. Я бачив багато болю і страждань, тому я категорично проти ситуації на Сході країни, яка є просто чиїмось бізнесом. Зараз я візьму в руки зброю тільки для одного, що б захистити свою сім'ю.
Коли стався вибух на ЧС, я ще був в Афганістані. Так важко було вертатися не додому, а в абсолютно не знайоме місто. Роками шукати своїх друзів, адже тоді не було мобільних і Інтернету. Проте згодом, ми всі знову опинилися в одному місті – в Славутичі.
В 29 років я ризикнув, звільнився з роботи на Чорнобильській АС, тому що там не платили зарплатню, і почав свій бізнес, абсолютно з нуля. Розуміючи, що у мене двоє маленьких дітей, кохана дружина і я хочу, що б у них було все. Всі казали, що я не сповна розуму, що у такому віці міняти життя запізно. Але я запевняю Вас, що розвиватися і змінюватись на краще ніколи не пізно.
У мене не було вищої освіти, я закінчив технікум і пішов в армію. Про сільське господарство я знав небагато, але мені завжди це подобалося, тому я почав вчиться сам, багато читати, спілкуватися з фахівцями і ось через 21 рік я знаю весь процес повністю. Проте щовечора продовжую читати про нові тенденції, що б бути найкращим у своїй справі.
В Україні не варто будувати занадто «помітний» бізнес, якщо у Вас немає покровителя. Такий наш менталітет, люди не поважають чужу працю і не хочуть працювати самі. Їм легше забрати щось, що вже приносить дохід, ніж будувати самим. Тож краще зробити 3-5 середніх компанії, ніж одну велику.
Для мене головний ресурс - людський. Я знаю кожного співробітника, його проблеми, сім'ю, а їх більше двохсот. Тому що атмосфера до колективі - це 90% результату.
Наша компанія побудувала церкву в селі, де знаходяться наші поля. Ми кожного місяця видаємо паї, фінансуємо школу і дитячий садок, проводимо свята. Не для того, щоб зменшити податки, а для того щоб розвивати село, щоб залучати туди кращих спеціалістів, щоб мої працівники не прагнули поїхати туди де краще.
Я - радянський продукт. Тому вчуся у своїх дітей. Вони інші, більш вільні і відкриті, не боятися проявляти свої почуття і виражати думки. Але в той же час у них ще зберіглася повага до старших і моральні принципи. Може це наша з дружиною заслуга.
Мої діти мною пишаються і вдячні мені. Я це неодноразово від них це чув і це найкраще, що може почути батько.
Мені лише 50. Я все ще роблю підйом з переворотом, віджимаюся 60 разів і бігаю 5 км і взагалі не вживаю алкоголь.
«Все краще, краще і краще» - ось що я відповідаю, коли люди запитують у мене як справи. І в моєму житті так все і відбувається.
У чому секрет щастя? Не боятися жити, подорожувати, любити життя і оточуючих, щиро сміятися і радіти дрібницям. А ще частіше згадуйте себе маленькими. Ваші дитячі мрії можуть відображувати Ваше призначення. Це дуже важливо, адже без самореалізації і досягнення цілей важко бути щасливим.