Рубрика: Цікаві люди
Із водія таксі – в лісники, або як Київ змінює людей«Я зрозумів, що моя пристрасть до авто давно пройшла, я просто заробляв гроші, але вже давно перестав отримувати від цього задоволення», - каже колишній водій таксі Крамар Андрій. Його історія захоплює і в той же час лякає. За кермом, як і у житті, ніколи не знаєш, що на тебе чекає за наступним поворотом. Як починалася Ваша водійська кар’єра? Чому саме таксі?̶ Ще в дитинстві часто просив у тата посидіти за кермом, мені подобалося водити авто. Потім переїхав у Київ, бо сам із маленького містечка Тетіїв у Київській області. Там практично немає можливостей для розвитку. А Київ завжди манив своїм ритмом життя і перспективами. Коли приїхав, то майже не думав. Зразу знав, що хочу працювати водієм таксі. Тільки не знав, що влаштуватися буде так важко.
А в чому полягали труднощі з працевлаштуванням?̶̶ Я знайшов одну дуже хорошу фірму, але там вимагали київську прописку. У мене її, звичайно, не було, і можливості отримати – теж. Але я настільки загорівся роботою в цій фірмі, що почав піднімати всіх на вуха. На щастя, знайшлися добрі люди, які допомогли владнати цю проблему. Отак я потрапив у таксі «по блату», як кажуть. Без зв’язків у мене б нічого не вийшло. Але коли забрали права, то ніякі друзі вже допомогти не могли.
Як так вийшло, що Ви позбавилися водійських прав?̶ Усе просто і банально – їхав п’яний за кермом. На Бориспільському КП мене зупинила міліція, хоча я не порушував правила.
Мабуть, не так уже й просто і банально. Як Ви думаєте: чому все-таки зупинили?̶ Вони знали, кого їм треба було зупинити. Це все давно готувалося. Мене й до цього часто зупиняли, але завжди безпідставно. На цей раз їм пощастило. Я нікуди не збирався їхати, вирішив розслабитися і випив пляшку пива. А потім мене терміново викликали. Я так підозрюю, що і це було підлаштовано.
Кому ж Ви так сильно перейшли дорогу?̶ Є в мене одна здогадка, але вже пройшло дуже багато років, а я й досі не впевнений.
Це було пов’язано з роботою чи якісь особисті непорозуміння з кимось?̶ Непорозумінням це назвати важко. Але все-таки це було пов’язано з роботою. Можна сказати, що це один із наслідків аварії, у якій я взагалі був просто потерпілим.
А що за аварія?̶ Одного разу пізно ввечері я повертався додому, мені назустріч вилетіла машина і врізалася прямо в мене. Я тоді дивом лишився живий. Водієм була жінка, вона намагалася домовитися зі мною, пропонувала гроші і навіть таку колись омріяну «київську прописку». Я відмовився, мені це було не потрібно. Гроші я б і так отримав, тому що авто вона мені покоцала добре. А так хотів провчити її, щоб наступного разу думала головою, коли сідає за кермо. Мабуть, у мене вийшло. Бо зразу після цієї аварії почалися дзвінки з погрозами і я розумів, що мій час за кермом виходить. Я б нічого не зміг зробити проти неї.
Що ви відчули, коли Вас зупинила міліція?̶ Там не було чого відчувати. Я зразу зрозумів, що це кінець. Спочатку було страшно, потім чомусь соромно, а через кілька хвилин уже стало зовсім байдуже. Я усвідомив, що моя пристрасть до авто давно пройшла, я просто заробляв гроші, але вже давно перестав отримувати від цього задоволення.
Намагалися якось домовитися з ними, дати хабар?̶ Для чого? По-перше, це не мало сенсу, бо мене зупинили на КП. По-друге, я добре розумів по чиїй наводці це відбувалося, а в такому випадку мені б нічого не допомогло. А по-третє, я просто не хотів. Я вже давно мріяв повернутися додому, у свій рідний Тетіїв – і вже там почати займатися тим, що мені б справді приносило задоволення. Проживши 8 років у Києві, я зрозумів, що це не моє місто. Молодим і зеленим рвався в Київ, а потім мені дійшло, що я хочу зовсім не цього.
А зараз Ви знайшли своє покликання в житті? Чим Ви займаєтеся?̶ Одне знаю точно: за кермо я більше не сяду. Зараз я лісник. Я проводжу ввесь свій час у лісі. І мені це справді подобається. Там немає столичної метушні, заторів і натовпу людей. Там спокій і затишок, там справжнє життя.