Інтерв’ю
У світі, де вчені працюють над нанороботами, а на дорогах можна зустріти електромобілі, друкована книжка стає чимось архаїчним. Після лекції Анатолія Попеля «Веб як середовище для автора і видавця» я поговорила з ним про інновації у видавничій галузі та дізналася, яким буде майбутнє книжки та чому веб — переспективне середовище для автора і видавця.
Анатолій Попель — співзасновник і директор агенції POPEL Interactive Agency, за плечима якого більш ніж 300 проектів, доповідач конференцій «Сайт майбутнього», "WebCamp", "UAВебChallenge", "Business Jam Sessions". Викладач навчального курсу «Веб-дизайн» у School of visual communication; організатор щорічних стажувань для веб-дизайнерів у POPEL Interactive Agency і співорганізатор масштабної конференції для дизайнерів Visual Communication Gathering.— Ви працюєте у діджитал-агенції. Що надихнуло вас провести таку лекцію?— Мене дуже цікавить література. Якщо чесно, я був і досі залишаюся письменником-початківцем, і не раз замислювався над тим, як видати свої твори. Так вийшло, що за той час, поки вивчав це питання, став директором компанії, яка займається веб-розробками. І у мене виникла думка: а що вийде, якщо об’єднати ці дві важливі для мене речі — літературу та веб? Виявилося, не такі вже вони й несумісні. Навпаки: веб — дуже перспективне середовище для авторів та видавців.
— Що ви саме маєте на увазі, коли говорите про веб?— Багато хто плутає поняття «інтернет» та «веб». Інтернет — це технологія, яка передає дані на відстані. А веб — усе те, що починається з літер www у рядку адреси в вашому браузері: сайти та пошуковики.
— Що зараз відбувається у веб-середовищі?— Ми зараз живемо в унікальний час: світ змінюється і вже ніколи не буде таким, як раніше. Кожного дня з’являються нові і новіші, ще більш фантастичні технології: на дорогах їздять електромобілі, науковці працюють над нанороботами, додана трьохвимірна реальність вже скоро увійде в наше життя. Дуже змінюється і середовище, у якому створюють книжки. Можливо, наше покоління стане останнім, яке пам’ятатиме їх друкованими. Імовірно, паперові книжки у майбутньому спіткає доля вінілових платівок, які не втратили своєї основної функції (подекуди вони відтворюють музику навіть якісніше, ніж сучасний mp3-плеєр), але які ніхто не купує через незручність використання та застарілий формат.
Над майбутнім друкованих видань замислюються вже доволі давно і моделюють різні варіанти розвитку подій. Наприклад, за сюжетом фільму «Таємне життя Волтера Мітті» закривають друковану версію журналу Life. Не на екрані, а в реальному житті це також відбувається із багатьма періодичними виданнями у США. На це є низка причин. По-перше, паперова версія — це дорого. По-друге — процес створення кінцевого продукту дуже довгий, до того ж, в ньому беруть участь надто багато людей. І, по-третє, друкована преса починає програвати як формат: люди звикли сприймати інформацію в «цифрі».
Схожі процеси зараз відбуваються і з книжками — вони також стають цифровими. Якщо раніше, коли ви їздили в метро, помічали, що люди тримають якусь одну книжку (іноді із загорнутою обкладинкою, щоб ніхто не побачив, що ви читаєте), то тепер більшість людей навколо читає зі своїх рідерів. І це чудово, адже замість однієї книжки ви тепер можете взяти із собою цілу бібліотеку.
У цифрові книжки можна помістити не тільки текст і зображення, а й інтегрувати звук та відео, що значно розширює читацький досвід. Максимально використовуючи інтерактивні можливості, сучасне видання може запропонувати читачеві безліч додаткових відчуттів — наприклад, залучити його в певну гру (щось подібне робить Гаррі Гаррісон у книзі «Ти потрібний Пацюку із нержавіючої сталі»). А завдяки гіперпосиланням автор має унікальну можливість зробити свій твір інтерактивним, давши читачу право обирати варіант розвитку подій, цікавий саме йому. Тож видавцям і авторам варто уважніше придивитися до можливостей, які дають нові технології, та приготуватися до нового, цифрового майбутнього книжки.
— Але чому цифрові книжки ще не набули такої популярності, як, наприклад, цифрова музика? — Причина не тільки в тому, що читачам подобаються тактильні відчуття від книжки, її запах і шелест сторінок. Серед тих, хто створює книжки — авторів і видавців — існує багато стереотипів про друковані та електронні видання, які гальмують розвиток цифрового формату.
— Які найрозповсюдженіші стереотипи про друковані та електроні книжки ви могли б назвати?Перш за все, що друкована книжка — це статусно. Більш престижно видати книжку в паперовому форматі, ніж в електронному. Але згадайте, як багато виходить друком, м'яко кажучи, неякісних книжок. Коли ми приходимо на книжковий ринок, то бачимо тисячі полиць із творами авторів, яких ніколи би не стали читати. Просто проглянувши на заголовок книги на кшталт «Отруйні шпильки для відчайдушної домогосподарки» або «Ще одна академія зомбі», читач одразу ж розуміє, що книга другосортна. Факт друку книжки на папері не робить її статусною. Папір — не більше, ніж формат.
Другий: тільки друковану книжку можна вважати справжньою, адже вона має незмінні атрибути видання, до яких ми всі звикли: обмежений наклад, індекси ISBN та УДК/ББК. Як насправді: свідоцтво про реєстрацію і ISBN видається і електронним книжкам. Зокрема, свідоцтва про публікацію надає ресурс proza.ru.
По-третє, люди вважають, що автор електронної книжки — дилетант. Ні? Тоді чому ж він не видав друкований варіант? Але багато сучасних авторів тепер публікують твори в інтернеті ще до того, як з'явиться паперова версія. Наприклад, Борис Акунін із його «Квестом». До творчості цього автора можна ставитися по-різному, але дилетантом його назвати складно.
Ще один міф: якщо книжку надрукували, вона матиме якусь цінність. Ті, хто вже мали справу з публікацією книжки, знають, що далеко не кожен тираж розкуповують, і часто гонорар за друковані видання не такий уже й великий. У той же час, ціна електронної книжки в онлайн-магазинах не набагато нижча, ніж у друкованого видання (що, до слова сказати, вважаю не цілком справедливим). Сьогодні все змінюється, і якщо на початку цифрової епохи книжки оцифровувалися і вже тоді потрапляли в інтернет, то зараз, навпаки, свій шлях до читача вони починають звідти. Яскравий приклад цього — постапокаліптичний роман Дмитра Глуховського «Метро 2033», який перетворився на своєрідну «франшизу»: за його мотивами вийшла відеогра та знімається фільм. Спочатку автор просто викладав окремі розділи на своєму сайті «Метро 2033». Роман настільки сподобався читачам та видавцям, що вийшов у видавництві «Эксмо» в 2005 році, і був перевиданий видавництвом «Популярна література» у 2007-му. «Метро 2033» отримав декілька літературних винагород і витримав три перевидання.
Багато хто також вважає, що лише друкована книжка — якісна. Адже її появі передує довгий редакційно-видавничий процес, у якому задіяні літературний і, за потреби, науковий редактор, а також коректор, верстальник і художник. В інтернеті ж немає редакторів і корескторів. Цей стереотип легко спростовує приклад «Вікіпедії»: за 15 років від появи енциклопедії до її творення долучилися 25 мільйонів авторів та 70 тисяч активних редакторів. Більше того, існують модератори, які працюють у «Вікіпедії» штатно та додатково редагують статті. Що б не казали про цю енциклопедію, але більшість інтернет-користувачів спочатку читає інформацію там, а вже потім починає перевіряти отримані факти в інших джерелах. І часто виявляється, що в цьому і немає, власне, потреби.
На жаль, сьогодні автори та видавці вважають, що не можуть заробити в інтернеті. Цифровий контент, в силу того, як легко його скачати, в принципі ніхто не буде оплачувати, якщо тільки цей формат не зробити способом поширення, про що свідчить історія успіху плеєрів iPod від компанії. У часи, коли тільки з’явився формат mp3, більшість музичних лейблів ставилися до нього негативно: вони не розуміли, як його продавати. Було просто порахувати кількість проданих компакт-дисків, але що робити з цифровими файлами, які можна копіювати необмежену кількість разів? Тому дуже довго mp3-формат був поза законом, і одним із найпопулярніших сервісів, який давав можливість обмінюватися такими файлами, був Napster. Споживачі майже перестали купувати компакт-диски та просто скачували пісні в інтернеті, через що музичні компанії активно втрачали гроші. Стів Джобс запропонував інноваційну концепцію: створити зручний спосіб скачування файлу та його прослуховування, дати користувачам відчуття того, що вони володіють mp3-файлом — і, відповідно, будуть готові платити за цифровий контент. Так народився плеєр iPod, на який за допомогою сервісу iTunes споживачі могли, заплативши один раз за трек, завантажувати та видаляти його необмежену кількість разів.
Сьогодні в iTunes продається вже багато книг, і Apple також активно розвиває електронний формат періодичних видань. Але й окрім Apple є чимало компаній, які легально поширюють (тобто здійснюючи відрахування авторам), електронні версії книг.
— Які переваги має електронна книжка?— Колосальна аудиторія цифрової книжки. Яким би великим не був наклад друкованої книжки, він все одно буде меншим за аудиторію інтернету. Станом на березень 2015 року в Україні (без урахування АР Крим) 21,1 мільйонів людей активно користуються інтернетом. Це становить 58% від усього населення України віком 15+ років. Окрім того, Україною світ не обмежується: після публікації книжки онлайн її можуть придбати у будь-якому куточку планети.
Більше того, електронну книжку дуже легко тиражувати: один екземпляр із легкістю перетворюється на один мільйон. Копій книжки існує рівно стільки, скільки потрібно читачеві. А ще цифрова книжка — це екологічно. Ліси — це легені нашої планети та цінний ресурс, який варто берегти.
— Яким ви все ж таки бачите майбутнє книжки?— Колись існувала лише усна форма — і твори передавалися з уст в уста за допомогою співу, як «Іліада» та «Одісея» Гомера. Потім з’явилося писемництво, пізніше — книгодрукування, що теж вплинуло на спосіб розповсюдження літератури. Сьогодні, із появою веб-середовища, книга — це гіперпосилання (що яскраво втілює концепцію постмодернізму), і саме завдяки електронному формату це можна передати повною мірою. Я вірю, що рано чи пізно, але усі книжки неодмінно стануть електронними, адже способи та технології передачі інформації завжди впливають на суспільство та літературу.