Ексгібіціонізм по-трієровські

З перших секунд стрічки стає зрозумілим – про голлівудські кліше на кілька наступних годин можна забути. На вас чекає великий і місцями жахливий арт-хаус. Хороша операторська робота, покладена на «Rammstein», переносить глядачів одразу до фіналу історії: у вузький провулок, де, побита життям та колишнім коханим, лежить німфоманка Джо (Шарлотта Генсбург). Там її знаходить Селігман (Стеллан Скарсгорд), який пропонує жінці чай, місце для сну і себе у ролі уважного та неупередженого асексуального слухача.



Хоча зачекайте. Історія фільму «Німфоманка», знятого данським режисером Ларсом фон Трієром, розпочалася значно раніше, ніж ви побачили перші кадри. "Порнофільм, який я хочу зняти, називається "Східна і Західна церкви", - заявив фон Трієр у той час, коли ще коментував власну творчість. Такий амбіційний задум перетворив стрічку на найочікуванішу для багатьох кіноманів прем’єру 2013 року. Активне обговорення, природно викликане неприродними для великого екрану темами і сценами, змусило купити квиток на «Німфоманку» навіть тих, хто не знайомий з творчістю скандального режисера.

Повертаючись до сюжету, оповідь подається певною мірою на книжний лад. Розмова між Джо та Селігманом тягнеться спокійно і неспішно, вона допускає багато відступів будь то діалоги про рибалку чи дискурс з приводу поділу християнської церкви . У цю канву вплетена історія героїні, життєпис німфоманки у восьми розділах. Все починається з дитячих забавок, проходить через перший досвід, єдине кохання, смерть батька, розпад сім’ї та закінчується у вже відомому нам провулку.

Одним з найяскравіших епізодів всієї стрічки критики називають третій розділ – «Місіс Н». Тут режисер зміщує фокус з головної героїні на тих людей, які стали своєрідними жертвами її захоплення. Театр абсурду, розіграний Умою Турман у ролі дружини одного з коханців Джо, стає яскравою плямою на фоні емоційно приглушеної оповіді.

Реальність Ларса фон Трієра взагалі не викликає запитань до сукупної назви останніх робіт – трилогія депресій. «Німфоманка» практично позбавлена радісних моментів. «Забудьте про кохання» закликає нас постер стрічки. Та схоже не лише про нього, а й про багато інших людських почуттів : жаль, співчуття, відданість, вдячність. Герої, створені режисером, або невиправдано жорстокі, або спокійно складають пасьянс у будь-яких життєвих умовах. Навіть єдиному позитивному герою – батьку Джо (Крістіан Слейтер) – не дали можливості відійти з гідністю. Трієрівські ж типові ролі жінки та чоловіка, найяскравіше зображені в «Антихристі», знайшли відголосок і в цій історії.



Якщо ви очікуєте від історії ледь не наукового опису німфоманії як явища, великою мірою доведеться розчаруватися. Ні причин, ні переживань, ні дієвого лікування. Лиш трохи богохульна сцена першого оргазму та сексуальна зацикленість на всьому, включаючи себе. Навіть ті, то чекають від стрічки лише порно, можуть певною мірою засмутитися. Наповнення неприкритими геніталіями не перетворило «Німфоманку» на порнофільм як мінімум тому, що у тих коротких моментах, коли це не сприймається як художній засіб, воно викликає хіба що відразу. Та й взагалі, фільм не про те.

Оцінюючи стрічку як історію німфоманки, легко побачити, що упущено безліч моментів, про які вже говорилось вище. У той же час сюди запхано і багато недоцільного – роздуми, які ні до чого не ведуть, загальновідомі факти та навіть ефектний фінал. «Німфоманка» стала opus magnum для режисера не через беззаперечну геніальність, а тому, що в ній весь Ларс. У кожному герої та їх діалогах . У стрічці зібрані відголоски багатьох фільмів (варто згадати хоча б сцену з дитиною на балконі) та показано увесь арсенал режисерських «трюків» - чорно-біла зйомка, комп’ютерна графіка, що дозволила поєднати відомих акторів та дублерів у відвертих сценах, поліекранність, різноформатність та специфічний монтаж. Фільм як підсумок життя та творчого шляху. В вуста героїв вкладені відповіді фон Трієра всьому світу. Стосовно політкоретності, педофілів, релігії, всього, що люди ніколи не наважуються обговорювати на публіку.

А ще Режисеру вдалося перетворити «Німфоманку» на один з тих енциклопедичних фактів, якими не без задоволення собою послуговується Селігман. На числа Фібоначчі та симфонію Бетховена. На знання, яке приємно засвітити у товаристві, навіть не знаючи суті та цінності. Хоча оцінити культовість стрічки навряд можливо – критерії оцінки ідей конкретної людини набагато складніші, ніж критерії оцінки звичайного фільму. Проте може здаватися, що суспільство вже ухвалило свій вердикти, більш того, переважно позитивний. Та чи не йдемо ми стопами Джо? Втомлені від потоків інформації та картинок, у пориві садизму звертаємося до Трієра, аби хоч щось відчути. За все сильнішими ударами по естетиці, моралі та людяності. Циклами по три.

Схожі новини



• Про Творчу лабораторію
• КИЇВ ПАМ’ЯТНО-ТЕАТРАЛЬНИЙ
• Трансерфінг реальності - підручник життя - рецензія
• Мета - захистити: родини бійців АТО потребують допомоги
• Блискавка вічної молодості - Рецензія
• Переступивши межу в 13.
• Україна літературна: Книжковий Арсенал
• Труднощі переселення
• "Слова, якими можна все пояснити, завжди прості" - Рецензія
• Як Росія Крим поневолила