Інтерв’ю з водієм громадського транспорту
Дядя Коля, як його з усмішкою називають молоді співробітники, вже 15 років перевозить пасажирів по Києву. За день загальна сума пройденого шляху складає 99.76 км. Миколі Володимировичу 4 рази на тиждень доводиться їздити на роботу з Білої Церкви, де він проживає зі своєю сім’єю. Ця людина зовсім не подібна на стереотипних злих водіїв маршруток. У дяді Колі добрі очі та приємна усмішка. І він дуже люб’язно погодився поспілкуватися зі мною, та розповісти про особливості своєї роботи. - Добрий день, Миколо Володимировичу, скажіть, будь ласка, як довго ви працюєте на цьому маршруті? - Добрий день. На цьому маршруті я працюю лише 3 місяці. А починав з 445, потім 529, і, перед цим, 8 років працював на 513 маршруті.
- Скажіть, будь ласка, ким Ви є за освітою? - За освітою я - залізничник. Закінчував Київський залізно-дорожній технікум. Працював спершу машиністом тепловоза. А так як Радянський Союз розпався, і ця вся справа завершила своє існування, довелося шукати іншу роботу, тож, з того часу працюю водієм.
- Скільки років стажу потрібно, аби мати право працювати водієм громадського транспорту? - Потрібно 5 років робочого досвіду. У мене було водійське посвідчення, але довелося знову закінчити автошколу, щоб відкрити категорію для водіїв громадського транспорту - Т. Після цього я почав здобувати свій стаж, працюючи на розвозці при підприємствах. Роки два працював у Білій Церкві, а потім поїхав до Києва, і, вже майже 16 років - тут.
- Скажіть, як правило, скільки разів за зміну Ви проїжджаєте маршрут? - Зміна у нас 8, навіть, трошки більше годин. Іноді, буває, ми працюємо з підміною. Тобто, пів-зміни працюю я, а інші пів-зміни – мій напарник. За цей час встигаємо проїхати маршрут приблизно 8 разів.
- Миколо Володимировичу, Ви працюєте без кондуктора. Чи важко самому, як Вам вдається одночасно і водити авто, і рахувати пасажирів, і слідкувати за оплатою проїзду? - Зараз не складно, бо немає такої кількості пасажирів. На кінцевій станції беремо до 10 чоловік максимум. А на маршрутних зупинках заходять по одному - по двоє людей на кожній.
Раніше автобус був забитий. Але, оскільки, зараз багато різних маршрутів і, взагалі, транспортних засобів, то такої кількості людей вже немає.
- Яку, приблизно, кількість людей Ви перевозите щодня?- Ну, якщо підрахувати з оплати проїзду, то десь 400-500 чоловік за зміну.
- Скажіть, будь ласка, а чи бувало у Вас таке, що людина не хотіла платити за проїзд? Як Ви вчиняєте у таких ситуаціях? - Якщо є посвідчення, то зрозуміло, що люди не платять. А як буває якийсь п’яний починає виступати, то я й нічого не кажу. Хай їде собі, навіщо псувати нерви.
- Чи бувають конфліктні ситуації із пасажирами, і на якому підгрунті? - Конфліктів, як таких, не буває. Але, люди різні трапляються. Деяким може щось не сподобатися: не зупинився, де їм потрібно, не дочув чогось. Тут же гуде все. Ну і деякі виступають, глухим обзивають.
- Буває, що люди щось забувають у транспорті, куди потім потрапляють ті речі? - Так, забувають. Ми як знаходимо, то віддаємо диспетчеру, у нас вони на обох кінцевих станціях є, або люди самі підходять, запитують. Але ж, я по салону не завжди ходжу, і не помічаю. То пасажири або самі передають, або як щось знайдуть, то може собі забирають, я й не бачу.
Як мобільні загублять, то одразу ж телефонують. Я кажу коли, на якій зупинці підійти. Приходять, забирають, дякують, а, часом, можуть і якусь шоколадку принести.:)
- На завершення, чи Ви б не пригадали якусь нетипову ситуацію, яка Вам запам’яталася?- Я так одразу й не пригадаю. Хіба, хтось засне на задніх сидіннях, то розбуджу на кінцевій, та й усе.