Валерій Танцюра: «У Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах»

Педагог, начальник Служби у справах дітей та сім’ї Київської міської державної адміністрації поділився думками про підлітковий булінг, насилля в родині та реформування системи інтернатів.

— З кожним роком усе більш гостро стоїть питання підліткового булінгу. На вашу думку, це пов’язано з вихованням, із ситуацією в родині чи все ж є інші причини такої агресії?
— Питання підліткового булінгу останнім часом набуло такого розголосу, тому що суспільство вже визріло до того, щоб вирішувати це питання. Підліткова агресія — не новина для знавців дитячої психології. Кожен може згадати свої роки в школі, і обов’язково на думку спадуть ситуації, пов’язані зі спробами знущань. Біологічно це можна пояснити підвищеним рівнем гормонів. Підлітки ще не настільки соціально адаптовані й вони не усвідомлюють деяких речей, які відбуваються з їхньою психікою. Обов’язково потрібна мудра людина, яка вчасно зупинятиме ці прояви та втручатиметься в ситуацію. Не кожен дорослий знає, як вирішувати такі проблеми, як на них реагувати, але він мусить це робити. Діти значну частину свого часу знаходяться в школі зі своїми однолітками, і кожен вчитель повинен володіти психологічними прийомами регулювання стосунків у колективі. Зараз в інтернеті є достатньо інформації про те, яким чином варто реагувати. Деякі громадські організації навіть запроваджують цикли тренінгів для вчителів, спрямовані саме на подолання цього явища.

— За статистикою, 56 % людей, які виросли в родинах, де було насилля батька над матір’ю чи навпаки, застосовують насилля й до своїх дітей. Як можна зупинити такий кругообіг насилля?
— Такої статистики насправді не існує, бо ніхто цього не підраховував. Але не може бути проявів насильства в людини, яка цього не бачила чи не відчувала на собі. Так, зв’язок дійсно є.

— Порадьте, будь ласка, як саме вихователям, вчителям розпізнати, що дитину в сім’ї піддають насиллю?
— Просто потрібно бути уважним до дітей, згадувати лекції з психології або почитати про це в інтернеті і спостерігати за тим, як діти поводяться. Досвідчений учитель одразу бачить це. Іноді вчителі підсвідомо можуть і підігрувати. Це неприпустимо.

— Навіщо вчителі можуть це робити?
— Педагоги — не роботи, а звичайні люди. У всіх своя межа витримки. І провести 6 уроків підряд не кожному під силу. Але це не означає, що вчителю потрібно звільнитися, якщо він швидко втомлюється. Варто, наприклад, попросити зробити для себе такий розклад, щоб був час для відпочинку. По-перше, іноді вчитель теж не може адекватно реагувати, і йому потрібно допомагати. По-друге, деякі діти поводяться на уроках зухвало, і педагог не має часу розібратися, чому вони це роблять. Тоді він підсвідомо залучає колектив класу, щоб він своїми діями впливав на підлітка. А виявляється, що ця ситуація заводить у глухий кут. Тому вчителю, перш ніж прислухатися до своїх інстинктів, потрібно задуматися, до чого це може призвести. Краще порадитися з колегами та батьками, розібратися, чому підліток так поводиться, але в жодному разі не підігрувати класу. Щоб керувати колективом і нівелювати всі негативні прояви, потрібно розуміти причини дитячої агресії.

— Ще в 2016 році було заплановано реформувати систему інтернатів і зробити так, щоб жодна дитина не перебувала в державному закладі. Яка ситуація з цим на сьогоднішній день?
— Так, в Україні ухвалено концепцію реформування інтернатних закладів. За рік систему неможливо змінити, тому що інтернати як будівлі нікуди не зникають. І за такий короткий час для дітей не знайдуть альтернативу. Спочатку потрібно вивчити, з яких причин конкретна дитина знаходиться в державному закладі, і з’ясувати, що потрібно зробити для того, щоб вона залишалася в родині. У Києві другий рік триває ця робота, Київрада ухвалила план реформування інтернатної системи, і всі служби прямують у напрямку його виконання. Розбудовуємо систему альтернативного виховання, тобто виховання в сімейному оточенні — створення будинків сімейного типу, малих групових будиночків, підшуковування прийомних та патронатних родин.
Наприклад, у Києві з 2,5 тисяч дітей-сиріт лише 20 перебувають у державних установах. Але всього в інтернатах знаходиться більше 2 тисяч дітей, і в них усіх є батьки. Спочатку ми з’ясовуємо, чому вони там. Якщо змусити батьків забрати їх звідти, то це не гарантує, що дитині так буде краще.

Схожі новини



• Віктор Таран: "Суспільство – дзеркало влади"
• Владислав Потапенко: «Гречкофіли» є у кожній демократичній країні, а не тільки в Україні!
• Наталія Манойленко: «Чим масштабніші наші справи, тим масштабніші наші помилки»
• Вибіркові дисципліни 2019
• До 100-річчя з Дня Народження Дмитра Прилюка
• Дмитро Лінько: «Ми колись чули, що АТО триватиме декілька годин»
• Вибори не за горами
• Презумпція винуватості бізнесу проти презумпції невинуватості чиновника, або у світі влади та бізнесу.
• Андрій Андріїв: "Прийшов час, коли я не можу залишатися осторонь"
• Одкровення з Петром Юрчишиним