Ходити – значить жити. Репортаж.

Як у Києві відзначали день ходьби, варили борщ на Хрещатику та просто раділи життю

Дуже теплим та яскравим видався ранок 4 жовтня. Хто б міг подумати, що після тижня ледь не арктичного холоду (як для жовтня) буде так тепло та погоже. +23 – саме воно для святкування Всесвітнього дня ходьби. Тому, не зволікаючи, я вирішила негайно поїхати на Хрещатик, де біля недобудованого ЦУМу і мало відбутися все дійство.

В обідній час, та ще й у вихідний день, в тролейбусі мало людей. Всі відсипаються після важкого трудового тижня. Але це прекрасне відчуття, коли ти сидиш у тролейбусі і ніжишся під лагідними промінчиками сонця, які потрапляють у салон через величезне вікно, псує оголошення: «Шановні пасажири, тролейбус прямує лише до Повітрофлотського моста через ремонтні роботи на бульварі Шевченка. Приносимо свої вибачення». Що ж поробиш, довелось їхати на метро. Вийшовши на станції «Хрещатик», одразу можна було почути запальну музику, під яку хочеться танцювати. Зрозуміло – я потрапила саме туди. Здалеку біля Київської мерії виднілася невелика сцена, яка просто вся була обліплена спортивними гаслами, а поруч, на дорозі, стояв великий надувний «Старт», він же і «Фініш».



Все заряджало на позитивну атмосферу. Але прямуючи до епіцентру подій, не можна було не помітити антихутряну акцію поруч з торговим центром «Centrum». Плакати з понівеченими тваринами та закликами не вбивати тварин були майже у кожного учасника акції, в якій брало участь близько півсотні людей. Контрастно. Тут панує атмосфера жалю, смутку, злоби, а зовсім поруч, буквально за кілька метрів – веселощі та радість. Акція тривала недовго і, мабуть, не відклалася в пам’яті учасників марафону, присвяченого Всесвітньому дню ходьби. Мабуть, занадто сильно масштабами відрізняється.

Заслухавшись борців за права тварин, я ледь не запізнилася на подію, задля якої, власне, і приїхала. Тому чимдуж помчала до сцени, де вже розпочав свою промову Міністр молоді та спорту Ігор Жданов. Він закликав всіх людей ходити, адже чим більше ти ходиш, тим більше у тебе здоров’я. Після промови міністра, як і очікувалося, розпочався марафон. Проте його скоротили втричі. Замість трьох кілометрів, як обіцялося, учасники мали пройти один, від Київської мерії до Майдану Незалежності і назад. Кілька сотень киян і гостей міста зібралися біля старту перед початком марафону.

Цікаво було споглядати за учасниками. Попереду сивочолий дідусь із згорбленою спиною але усмішкою на обличчі потирає коліна, готуючись рушити вперед. Біля нього руда дівчина років 25-ти, насупившись, намагалася знайти своїх знайомих, яких загубила перед самим початком марафону. Поруч зі мною - дві бабусі, активно обговорювали вранішні новини, пританцьовуючи під жваву музику. А десь позаду чути дзвінкий дитячий голос: «Тату, коли ми вже нарешті будемо іти?». Навкруги шумно, гамірно і водночас весело. А коли ведучий нарешті оголосив про старт, то всі раптово замовкли та навіть напружились, хоча і ненадовго. Кожен ішов так, як вмів. Хтось справжньою спортивною ходьбою, хтось спокійно ідучи, а хтось пританцьовуючи та підстрибуючи. Ніхто не намагався перегнати чи випередити когось. Всі учасники йшли у своє задоволення. Найприємніше було спостерігати за людьми вже на фініші, де практично кожен учасник не стримував емоцій: раділи всі – від малюків до пенсіонерів.



Мабуть, найцікавіше слідкувати за реакцією людей старшого віку, які тішилися, як діти своєю маленькою перемогою. Для них це дійсно так. Після спільної ходьби на учасників заходу чекав розіграш призів. Тому всі дружно попрямували до сцени. Серед юрми важко було не помітити людей в однакових жовтих футболках з надписом «Спорт для всіх». Вони примостилися на сходах КМДА та варили борщ у гігантському казані. Одна з іпровізованих «куховарів», Руфа Канавець, розповіла, що вони є відвідувачами Бориспільского філіалу федерації Олександра Шимка «Спорт для всіх». «Незважаючи на те, що мені вже 61 рік, я себе дуже добре почуваю. Адже ходьба тренує всі м’язи тіла, і всі органи» - розповідає жінка. А й справді на 61 Руфа Володимирівна явно не виглядає. Русе волосся, яке трохи розкуйовдилося під час марафону, лише додало їй шарму, а фігурі жінки могли б позаздрити дівчата, принаймні удвічі молодші за неї. «Чим тобі не українська Анна Вінтур, головний редактор модного журналу “Vogue”» - подумала я.

Отак у веселощах і радості пройшов Всесвітній день ходьби в столиці. Щороку до нього долучається все більше учасників. А здорова нація – це запорука вдалого майбутнього країни. Як би голослівно це не звучало, але все у наших руках.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Ті, що не уявляють себе без дороги
• Світла редакція
• УКРАЇНСЬКА МОДА: POOR BUT COOL. Інтерв'ю.
• О ЧЁМ ОНИ МОЛЧАТ?
• Прямує за маршрутом №17
• «Таксист – це як лікар, що лікує людей». Інтерв'ю.
• Анна Кисель: «В моїй команді тільки перфекціоністи». Інтерв'ю.
• Максим Паперник: «Мій секрет успіху – працелюбність». Інтерв'ю.
• ДЕВ’ЯТЬ КІЛ БЮРОКРАТИЧНОГО ПЕКЛА. Репортаж.
• І сміх, і сльози на Манхеттенському фестивалі кінострічок. Репортаж.