Максим Паперник: «Мій секрет успіху – працелюбність». Інтерв'ю.

Максим Паперник, широковідомий український режисер, продюсер і кліпмейкер розповів цікаві подробиці свого дитинства, молодості та плани на майбутнє. Навіть секрет успіху режисера не залишився таємницею.

Максиме, ким Ви мріяли стати у дитинстві?
Якщо чесно, в дитинстві я мріяв стати актором.

Чому саме актором?
Напевно тому, що коли я займався в музичній школі, в мене був чудовий викладач – Волошина Євгенія Семенівна. Вона писала невеличкі аматорські новорічні мюзикли і ми брали в них участь, я був головним організатором. На той момент я ще не розумів, що виконую функції режисера, але вже в підлітковому віці я почав працювати на сцені як актор і як режисер.

Але чому Ви все ж таки обрали професію режисера?
Це в якійсь мірі випадковість. Коли я ще навчався в останніх класах школи, я прийшов у молодіжний театр, в якому грали учні мого віку. Там я познайомився з моєю дуже близькою подругою Іриною Білик і ми разом мріяли про те, що колись станемо акторами. Але так склалося, що Іра вступила в музичне училище імені Глієра, а я спробував вступити на акторський факультет Театрального Інституту, але мене не взяли через те, що була ймовірність, що мене заберуть до армії, але цього не сталося. Тоді мені запропонували спробувати себе в режисурі, тому що побачили в мені організаторські здібності і я вступив у, на той час, Інститут Культури на факультет театральної режисури. І вже потім я з нуля почав навчатися в Театральному Інституті на кіно-факультеті. Тобто дуже поступово складалася вся моя режисерська кар’єра.

Що Вам найбільше подобається у вашій професії?
Я завжди кажу, що я ніколи свою професію не проміняв би на жодну іншу, тому що моя професія – це постійний калейдоскоп подій. Ти ніколи не нудьгуєш, кожна нова робота це виклик. Як я кажу – немає сталих рецептів, як створити кліп, фільм або мюзикл і тобі доводиться щось вигадувати. Це і є творчість. І я вважаю, що людина, котра живе творчістю і ще й заробляє на життя творчістю може вважати себе щасливою.

Чи шкодували колись, що обрали саме цю професію?
Ні. Я можу навіть сказати, що в мене є така внутрішня впевненість, що я знаходжуся на своєму місці, займаюся своєю справою. Навіть коли я дуже втомлююся і мені здається, що я вже не можу дихати, я знаю, що мине день, другий і я відісплюся і вже буду мріяти про те, щоб знову йти на знімальний майданчик і щось створювати.

А чи є такі аспекти у роботі режисера, які Вам не подобаються або Вас не влаштовують?
Ні. Ще коли я навчався в інституті, у нас були чудові викладачі, які нас навчали, що робота режисера це не тільки робота на знімальному майданчику, але ще є велика підготовча робота, яка також потребує великої бюрократичної підготовки. Тобто ти заповнюєш дуже багато документів, багато пишеш. Є окрема система для заповнення заявок на отримання техніки, монтажу або знімальної студії, тобто ти маєш знати всі цехові етапи. Особисто я починав з асистента режисера, тобто я пройшов всі етапи своєї професії: від асистента до режисера і я знаю весь цей процес з середини.

Чи можете обрати найцікавіший проект та найуспішніший проект за всю Вашу кар’єру?
*посміхається*
Я можу сказати, що для мене завжди найцікавіший проект це той, над яким я працюю зараз, тому що це новий виклик і ти не знаєш, що з того вийде. Це завжди творчий експеримент і тому завжди є азарт зробити щось грандіозне і всіх вразити. А стосовно найуспішнішого проекту – в першу чергу глядач мене знає за мюзиклом «За двома зайцями», це моя робота з Аллою Борисівною Пугачовою, з Максимом Галкіним, з Андрієм Данилко та іншими. Я люблю всі свої роботи, в кожну з них я вкладаю не тільки душу й сили, а й частку свого життя, свого здоров’я і для мене творчість це свята місія. Я не можу починати проект, якщо не закохаюсь в те, що маю зробити і не розроблю все в своїй уяві.

У чому секрет Вашого успіху?
Мій секрет успіху це працелюбність. Я впевнений, що є дуже багато талановитих людей у нашій країні та загалом у світі, але лише ідей та планів не достатньо, потрібно підвестися з дивану та почати щось робити. Наприклад я, починаючи з осені минулого року працював 20 годин на добу, а спав 4 години та тільки тоді, коли виходило. Це, звісно, виснажує, але я не жаліюся. Я розповідаю про те, що для того, щоб щось створити потрібно працювати. Хоча в нашій країні це ще складніше, тому що є певні обставини, які створюють певні перешкоди. Але коли ти не боїшся перешкод, багато працюєш та прислухаєшся до людей – все виходить. Дуже важливою є командна робота, адже все, що я створюю, це не створює один Максим Паперник, це створює велика кількість людей, інколи це 30 або навіть 50 людей, або 100, 150…І ти маєш всіх цих людей заохотити до співпраці і не тільки грошима, а їм має бути цікаво і саме тоді вони будуть займатися з тобою співтворчістью. І якщо ти дійсно можеш це зробити, тоді все, що ти робиш, як я кажу, приречене на успіх. Кожен додає щось своє і проект ніби обростає нюансами та стає об’ємним та яскравим. Саме це дає мені можливість працювати у шоу бізнесі вже стільки років.

Чи збираєтесь Ви все своє життя присвятити режисурі?
Складне запитання, адже ніхто не знає, як складеться життя. Я знаю багато прикладів режисерів, які працюють до останнього свого подиху, той самий Герман старший, який навіть не встиг закінчити роботу над фільмом «Важко бути Богом». Або Клінт Іствуд, який ще досі, не дивлячись на поважний вік, знімає та отримує винагороди. Це така професія, яка дозволяє все своє життя працювати. Отже, скільки часу мені на небесах буде дано, мені хотілося б творити та створювати щось для людей, для своїх близьких. Життя все покаже.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Війна і музика неподільні: в університеті Шевченка представили проект «Наш Шевченко»
• Майстерня Олени Халік у Інституті журналістики
• ДЕВ’ЯТЬ КІЛ БЮРОКРАТИЧНОГО ПЕКЛА. Репортаж.
• «Братів» продали «Брати». Інтерв’ю з Вікторією Трофіменко
• І сміх, і сльози на Манхеттенському фестивалі кінострічок. Репортаж.
• «це мелодраматична маячня! і я в це (не) вірю»
• ДРУЖНЯ ЗУСТРІЧ ІЗ ОЛЕГОМ ВЕРГЕЛІСОМ. ФОТОРЕПОРТАЖ
• день (м)учителя
• "СвітОгляд" №1 (32 фотосторінки)
• Уявлення українців про ділові медіа хибні