«Таксист – це як лікар, що лікує людей». Інтерв'ю.

Про тонкощі роботи таксиста, поїздку із бандитами та свою любов до професії розповів водій зі стажем – Олександр Анатолійович Рочняк.

- Олександре Анатолійовичу, розкажіть, чому Ви обрали професію таксиста?
- Ця професія взагалі до мене перейшла від батька. Батько у мене був спочатку шофером-далекобійником, а потім працював таксистом, двадцять п’ять років пропрацював. Ну і вже я пішов, як-то кажуть, по його стопах. Працюю з 1998 року, вже 17 років.

- Так, досвід роботи у Вас чималий. А чи траплялися Вам за роки таксування якісь незвичні пасажири?
- Люди є різі. Є і злодії, є добрі, порядні, є і нетверезі. Ось нещодавно возив чоловіка та жінку до Києва. Вони щороку туди їздять. Оце проходить рік, вони телефонують до мене, і я їх завжди везу. Ці люди дуже розумні, начитані. Жінка – викладач, чоловік – професор у Київському університеті.

Бувають пасажири з дуже цікавими собачками. (сміється)

Дуже багато випадків, коли люди могли нагрубіянити. Людина мені грубить, а я мушу стерпіти, бо виконую свою роботу.

- Хто найчастіше такий невихований?
- Різні випадки трапляються. Є старші люди, які люблять грубити, але в основному - це нетвереза молодь.

- А якісь цікаві, неординарні історії у Вас траплялися?
- Був випадок, коли я завіз справжніх бандитів. Це ще років 15 назад було. Я не знав, про те, що вони зробили, і завіз їх до Хмельницького одразу після вбивства. Потім ще був свідком на суді. Але все закінчилося нормально. Я ж не винний. Людина прийшла до мене, заплатила гроші. Я просто виконував свою роботу. До мене вони діла не мали.
На даний час, останні років 4-5 вночі я людей взагалі не перевожу. Суто вдень.

- Небезпечний насправді випадок. А з тваринами якісь пригоди бували? Собаки, їжачки дорогу часто перебігали?
- Бували такі випадки, бували. Не одну собачку збив вже, але це також не моя вина - вони неочікувано вибігали на дорогу. Була в мене одна така машина, ще років з 8 тому, нещаслива завжди, бо і собаку нею збив, і в мене в ту машину в’їхали. Я її взяв і просто продав.

- Наскільки я розумію, Ви приватний перевізник?
- Так, як прийшов працювати, то так і працюю у власній машині приватним підприємцем.

- Якими маршрутами найчастіше їздите? Бували в якихось цікавих місцях, містах?
- Раніше люди їздили більше. Але зараз наша країна бідна, люди в нас не дуже так особливо дозволяють їздити собі на таксі. В основному – це маршрути на маленькі відстані. Їздять по Волочиську, у Тернопіль, Хмельницький. А років 10 назад їздив по всіх містах. І в Рівне їздив, і в файне місто Чернівці. Цього року двічі їздив до Львова, ми і по місту ходили з тими людьми, що я возив, в Старому місті були. А так, в основному, по Волочиську, бо люди не шикують зараз.

- Зрозуміло. А чи любите Ви вести розмови зі своїми пасажирами, а то таксисти різні бувають?
- Так-так, зазвичай розмовляю, бо як ні з ким не розмовляти, то в машині не цікаво буде їхати.( усміхається)

- Як ви знаходите із пасажирами спільну мову? Чи всі хочуть говорити?
- Ну, в основному, я вожу тих людей, які постійно зі мною їздять. Всі ці люди виховані, порядні. А взагалі різні характери в людей. Таксисти як ніби-то трохи психологи. Людина сідає до мене в машину, і я людину одазу бачу. Бачу, яка людина хороша, яка нехороша.

- А Ви захоплюєтеся психологією, розгадували коли-небудь характер людей по їх міміці, жестах, манері розмови?
- Ні, психологію спеціально не читав. За 17 років вже інтуїція підказує. Таксист - це як лікар, який лікує людей. Приходить до нього людина, він глянув на людину, одразу її зрозуміє і знає, що в неї болить, що вона хоче сказати.

- Назвіть головні риси, якими повинен володіти таксист?
- Ця людина повинна бути врівноважена, бо як буде неврівноважена, то таку людину не можна допускати, адже це робота з людьми. Людина мені грубить, а я мушу стерпіти, бо виконую свою роботу. Я працюю 17 років, впринципі, - це вже не такий маленький час. Мені дуже подобається моя професія, оскільки працюю з людьми.

- Дякую Вам, Олександре Анатолійовичу, дуже приємно було поспілкуватися!

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Анна Кисель: «В моїй команді тільки перфекціоністи». Інтерв'ю.
• «У ТЕАТРІ ПРО СМЕРТЬ ТЕЖ МОЖЕ БУТИ. ЗВИЧАЙНО. ЧОМУ НІ? АЛЕ ВСЕ Ж ЛЮДИНУ ТРЕБА ОКРИЛЮВАТИ»: бесіда з Оксаною Швець про режисерський дебют та український театр
• Максим Паперник: «Мій секрет успіху – працелюбність». Інтерв'ю.
• Війна і музика неподільні: в університеті Шевченка представили проект «Наш Шевченко»
• Майстерня Олени Халік у Інституті журналістики
• ДЕВ’ЯТЬ КІЛ БЮРОКРАТИЧНОГО ПЕКЛА. Репортаж.
• «Братів» продали «Брати». Інтерв’ю з Вікторією Трофіменко
• І сміх, і сльози на Манхеттенському фестивалі кінострічок. Репортаж.
• «це мелодраматична маячня! і я в це (не) вірю»
• ДРУЖНЯ ЗУСТРІЧ ІЗ ОЛЕГОМ ВЕРГЕЛІСОМ. ФОТОРЕПОРТАЖ