Парламент, консерватизм і українська ментальність

Мирослава Маркова, 2 курс.

Громадський активіст і радник Голови ВРУ про свій шлях у політику

Володимир Наконечний – викладач міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв, у минулому – викладач Київського міжнародного університету, політтехнолог, громадський активіст і колишній радник Голови Верховної Ради України Володимира Литвина. Людина, якій не байдужа доля України, її історичне минуле, політичні реалії та геополітичні перспективи.

Як Ви потрапили у політику?
Політикою я почав цікавитися ще зі студентських років, коли навчався в Дрогобицькому педагогічному університеті. Згодом в аспірантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка з однокурсниками почали брати участь у підготовці роботи штабів політичних партій на парламентських і місцевих виборах (агітація в наметах, організаційна робота у штабі, проведення зустрічей з виборцями та ін.). Заробляли як для аспірантів чималі гроші, ну і це був, як для майбутніх громадсько-політичних діячів хороший досвід. Окрім фінансової сторони важливою і принциповою для нас була державницька позиція політичних партій, яку ми поділяли. Саме тому і працювали з такими політичними проектами як «Наша Україна» і «Батьківщина». Ніколи не мали справи з антиукраїнськими силами в політиці. Все, що я заробляв у той час, намагався інвестувати в себе, купуючи і опрацьовуючи великий масив літератури з історико-політичної проблематики. І тут я підхожу до головного, адже формування власної бібліотеки потребувало частих відвідин книжкового ринку «Петрівка», де майже кожної суботи можна було зустріти спікера Верховної Ради Володимира Михайловича Литвина, з яким завжди радо віталися і вели інтелектуальні бесіди. Він тоді також очолював кафедру на історичному факультеті Київського Університету.

Як Ви стали безпосередньо радником Голови Парламенту?
Молодий юнак з провінції, що здобув історичну освіту в регіоні та столиці, цікавився політичними процесами і мав велике бажання долучитися до команди професіоналів у цій сфері, не міг не дати волю своїм амбіціям і використати шанс долі. Стіни Університету згуртували коло однодумців, які символічно називалися «група Бісмарк». Це були молоді і завзяті інтелектуали, історики, філософи і політологи-міжнародники, які щосуботи ввечері вели запальні дискусії на теми місії України в глобальному світі, державотворення, еліт, конспірології та ін. Разом з тим, я не переставав цікавитися університетським життям і будучи одного разу в гостях у колег, дізнався, що формується команда на вибори до Верховної Ради у 2012 р. Володимир Михайлович балотувався по своєму округу на Житомирщині. Я побачив у цьому можливість і звернувся до представника В. Литвина з пропозиціями. За тиждень мені надійшло запрошення відвідати виборчий округ, ознайомитись зі специфікою регіону. Моє бачення і підхід до роботи в аграрному окрузі були підтримані командою кандидата. Продемонструвавши гарні результати роботи, тим самим, я довів свою ефективність і вміння грати у команді. Для мене було сюрпризом, коли мене призначили на посаду радника Голови Верховної Ради, оцінивши мою працю.

У чому полягали Ваші обов’язки радника?
Спочатку комунікувати з населенням і вивчати проблеми округу. Чимало часу пішло на вивчення настроїв і уподобань виборців. Разом з польовою роботою виконував і штабні обов’язки. Пригадую, як я їздив по селах, зустрічався з виборцями, організовував різноманітні заходи, проводив презентації освітніх проектів, дуже багато працював із молоддю, займався волонтерством, напрацьовував контакти з громадськими організаціями та активістами. Це був безцінний досвід в подальшій роботі і становленні мене як майбутнього політтехнолога.

Уточніть, коли саме Вас запросили на посаду радника?
Після важкої кількамісячної роботи на окрузі. Хотів би уточнити, що мене було призначено радником з питань округу на Житомирщині і моя задача полягала в тому, щоб моніторити, аналізувати та інформувати В. Литвина про ситуацію на Поліссі.

Скільки Ви пропрацювали радником?
Впродовж всього 2012 року. Після припинення повноважень Голови Верховної Ради Володимира Михайловича, я повернувся до викладацької та наукової діяльності.

Чи були Ви членом партії Литвина?
Я ніколи не був членом жодної із політичних партій. Але підхід Володимира Литвина до політики та мистецтва управління державою мені імпонував, тому я на той час працював у команді. У ньому я побачив інтелектуала з українською душею. Мені як людині з консервативними поглядами, традиціоналісту симпатизувала його відданість малій батьківщині. Як науковець я захоплювався його ерудованістю, вмінням системно мислити і оперативно приймати рішення. На жаль, більшість сучасних українських політиків не є інтелектуалами, а керуються під час прийняття рішень стихійними кон’юнктурними інтересами. А Володимир Литвин – один з небагатьох політиків-інтелектуалів, що тримає високу планку парламентарія західного зразку.

А що є трендом сучасної української політики?
Перш ніж відповісти на це запитання, хочу порекомендувати Вам книгу відомої українки Христі Фріланд, міністра закордонних справ Канади – “Плутократи”. Це книга про еволюцію еліт, про економічну та культурну трансформацію аристократії як панівного класу у світі, про те, як найвпливовіші бізнесмени і політики задають тренди в сучасному світі. Як це перекликається з української політикою? Хоч і опосередковано, але я вбачаю тут певну паралель, коли українські так звані еліти, заробляючи свій капітал в Україні, перетворюються на наднаціональний клас, котрий не поділяє долі свого народу. Тому, на жаль, сучасним трендом у великій українській політиці є великі гроші.

Я так розумію Ви людина правих поглядів. Як Ви ставитесь до новітнього українського націоналізму?
Я родом з Західної України, де в пошані національні цінності та традиції. Якщо під націоналізмом розуміти любов до своєї Батьківщини і готовність до самопожертви заради неї, тоді я український націоналіст, що уживається в мені з консерватором. Проте багато представників українського націоналізму як політичного руху свідомо чи несвідомо відходять від цієї інтенції, впадаючи в різні крайнощі (комерціоналізм, «філсоофія бою» та ін.). Сьогодні ми живемо в часи занепаду епохи мультикультуралізму, що дає шанс правим ідеям і партіям опинитися на мейнстримі політичного процесу, диктуючи повістку дня.

Як Ви вважаєте, чи буде третій Майдан?
Я не думаю, бо це може розхитати ситуацію в країні до критичного рівня.

Нам потрібна виборча реформа?
Так. Думаю треба провести шокову терапію і просто зараз міняти усе.

Підхід кандидатів до виборів зараз змінився чи грають за старими правилами?
Завжди було близько 50-100 тем, що у кошику політтехнологів, які їх оновлюють, осучаснюють і закидують суспільству. Але це ті самі теми. За єдиним винятком, що додалася ще тема миру. Набільше, що злить нині наших олігархів, те, що вони не можуть нав’язати нам свою думку. Бо ми, молоді люди, маємо інтелект. А чому вони не підтримують інтелект? Бо їм важливо, аби ця країна стояла на місці, щоб завжди капало у кишеню. Але вірю, що ми переможемо!