Прямує за маршрутом №17

Новий рівень майстерності жінок-водіїв – керування громадським транспортом

Їду у тролейбусі переповненому студентами. Кожний з них займається своїм. Хтось читає чи слухає музику, інший розмовляє по телефону чи з своїм попутником, один спить, а другий замислено дивиться у вікно. Проте навряд чи хтось задумується, що цією машиною керує не набагато старша дівчина, а можливо навіть їхній одноліток. За кермом сидить 24-річна Ганна Коваленко, яка є водієм київського тролейбусу, що прямує за маршрутом №17. Мою зацікавленість у Ганні не важко пояснити, адже лише одна думка, що вона всього на декілька років старша від мене, не давала спокою…

- Розкажіть, чому на даному етапі свого життя Ви вирішили “об’єднатися” з тролейбусом? Чому не трамвай? Як виникла така думка – стати водієм саме цього транспортного засобу?

- Думка виникла буквально з нізвідки. У мене батько був далекобійником і я мріяла піти по його стопах. Але мене чекало розчарування - дівчат у "далекі дороги" не беруть. І тролейбусний парк став моїм порятунком. Я на дорозі, в руках кермо, що ще треба для щастя? (посміхається). Прийшовши в парк, я зрозуміла це саме те, що потрібно. Трамваї ніколи не викликали бажання на них працювати, аж надто вони у Києві в жалюгідному стані.

- Чи складно такій тендітній жінці керувати таким механізмом на київських дорогах?

- Є певні труднощі, але вони мене ні трохи не лякають. Я знала, на що йшла, тому не можу скаржитися.

- Як Ви відчуваєте себе на дорозі - серед більшості чоловіків на авто - скромно або, навпаки, жваво? Як Ви вважаєте, як на вас - водія - реагують чоловіки за кермом звичайних авто?

- Жваво. Тут по іншому ніяк. З вовками жити – по-вовчому вити. А з приводу реакції - завжди по-різному - хтось боїться їхати поруч, хтось намагається провчити. Довести, що мені тут не місце. А хтось і посмішкою обдарує, і пропустить. Коли за кермом в дорозі по місту стає нудно, я починаю незнайомих водіїв вітати. Весело спостерігати за реакцією людей.

- Які проблеми "характерні" для вашої роботи? Можете вилаятися, наприклад, на водіїв, які не дають вам рушити після зупинки?

- Таких дуже багато. Перше - ніхто не поступається при виїзді з зупинки. Друге - часто через байдужість та халатність водіїв автомобілім, у нас падають штанги. Третє – це відкрита неповага до громадського транспорту з боку водіїв.

- Як би Ви взагалі охарактеризували стан київських доріг? Чи не хочеться в деякі моменти з'їхати з лінії і прокласти свою дорогу?

- Якщо чесно, то дратує періодична зайнятість доріг. Особливо біля цирку - там таке відчуття, що в Києві масові міграції. А бажання прокласти свій шлях іноді відвідує, та дроти не дають :)

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• «Таксист – це як лікар, що лікує людей». Інтерв'ю.
• Анна Кисель: «В моїй команді тільки перфекціоністи». Інтерв'ю.
• Максим Паперник: «Мій секрет успіху – працелюбність». Інтерв'ю.
• ДЕВ’ЯТЬ КІЛ БЮРОКРАТИЧНОГО ПЕКЛА. Репортаж.
• І сміх, і сльози на Манхеттенському фестивалі кінострічок. Репортаж.
• Уявлення українців про ділові медіа хибні
• Національний банк України не контактує з журналістами
• Не лише вином добра... Репортаж.
• Чому українці бояться Путіна, або балачки біля МЗС. Репортаж.
• Дорогою на столицю. Репортаж.