Моя особиста думка на вашу особисту думку

Чи може журналіст стати політиком? Німецький філософ Макс Вебер говорить: «Може». «За будь-яких обставин журналістська кар'єра залишається одним з найважливіших шляхів для професійної політичної діяльності», - стверджує він. То чому з журналіста може вийти непоганий політик? Давайте розбиратися.

У кожного чесного журналіста почуття відповідальності, в середньому нітрохи не нижче, ніж у вченого, але вище.

Так пише Вебер у своїй роботі «Політика як покликання та професія». І я з ним цілком погоджуюся. Бо журналіст відповідає за все. Не тільки за себе і свій матеріал. А іноді й за оператора, за сайт і за Всесвіт, якщо цього хоче головний редактор. І якщо у звичайного політика є п’ять років, щоб виконати свої обіцянки, то у журналіста максимум тиждень. А тримати такий високий рівень відповідальності при такій низькій зарплаті – це взагалі подвиг.

Але життя журналіста в будь-якому відношенні - це чистий азарт, і до того ж в умовах, що випробовують його внутрішню міцність так, як, мабуть, жодна інша ситуація.

І знову тяжко не погодитися. Яке тобі дадуть завдання, що тебе очікує на події, чи буде адекватним твій герой для інтерв’ю – це лотерея. Твоя внутрішня міцність тріщить по швах, коли ти приїжджаєш, щоб зробити репортаж з мітингу, якого немає. Або коли ти написав найкращий матеріал у своєму житті, а викладач з тобою не погоджується.

Це аж ніяк не дрібниця: бути зобов'язаним швидко і притому переконливо висловлюватися про всіх і про все, що тільки зажадає "ринок", про всі мислимі життєві проблеми.

І тут пан Вебер потрапляє в ціль. Може, він сам був журналістом, а соціологією займався у вільний від роботи час? Так правдиво пише. Сьогодні ти експерт у внутрішній політиці, завтра - у зовнішній, а післязавтра ти пишеш матеріал на тему: «Змієносець: що всі ці тисячоліття приховували зірки». Але тут, мабуть, і вимальовується основна відмінність між журналістами та політиками Якщо останні можуть розповідати будь-яку нісенітницю, то першим потрібне як мінімум посилання на джерело, а як максимум - інфографіка, статистика, дослідження Гарварду та коментарі трьох експертів.

Отже, треба вже й дійти якогось висновку. Після наведених вище аргументів можна подумати, що якби всі політики були журналістами у минулому, то ми б жили в епоху відповідальних, чесних та обізнаних у всьому лідерів. Але перед тим, як вивести цю істину в абсолют, згадую екс-журналістів у Верховній Раді та її околицях. І хай пробачить мене Вебер, але його теорія тут зазнає краху: гарних політиків з них не вийшло. Тому я вважаю так: журналісти можуть бути політиками. Як і каменярі. Як і кобзарі. Як і кожен, хто цього хоче. Я абсолютно не вірю в те, що журналістика є кращим плацдармом для цього, ніж будь-яка інша діяльність. Бо неважливо, звідки ти йдеш. Важливо, з чим ти сюди прийшов. Особливо коли мова йде про політику.

Фото: https://www.pexels.com

Схожі новини



• Кого вважати достойним?
• Олександр Чорний: «Українським композиторам присутній бунтарський дух та ходіння «по лезу»
• «Завжди хотіла пов’язати свою діяльність із словом»
• «Давай виключим світло і будем мовчати»
• The Washington Post – карати (,) не можна (,) помилувати
• Чим живе сучасний Донецьк? Репортаж.
• Кіно та вибори. Повернення.
• КОЛИ МОРОК ОПУСТИВСЯ НА ФРАНЦІЮ
• Пам’ять на трагедії
• "СвітОгляд" №2 (48 фотосторінки)