Чому варто видалити Pou з телефону - "Спецтема: Заведіть домашню тварину"
Анна Савчук, 4 курс, ВСР.
Мережа кишить повідомленнями про перенасичення технологіями й певним чином сурогатність сучасного життя. Звідусіль лунають заклики про необхідність частіше вириватися крізь тенета провідних та безпровідних сполучень. Ми сприймаємо, розуміємо, авжеж погоджуємось, але продовжуємо гортати новинну стрічку. “А звідки ж інакше брати цю інформацію, як не в Інтернеті?” Гаразд, залишимо це темою окремої дискусії, а поговоримо про те, що мінімізація цієї своєрідної сурогатності і є чи не найпершим виходом із проблеми.
Наприкінці ХХ ст. - початку ХХІ ст. чи не кожна дитина, підліток, навіть подекуди доросла людина мала дивний невеликий пристрій, який постійно хотів гратися і їсти — тамагочі. Бум на китайські пискавки спав через деякий час, але з розвитком мобільних додатків тамагочі більш ніж успішно переродився у Pou.

Pou — “космічний прибулець”, що зовні нагадує картоплину, живе у мобільній аплікації. Він перебуває з людиною весь час, коли телефон поруч, іншими словами, майже постійно. Примітивний піксельний тамагочі трансформувався у повноцінну сучасну мобільну гру. Оскільки сьогодні діти майже з пелюшок починають занурюватися у світ мобільної техніки, знайомство з Pou, як і колись раніше з тамагочі, теж відбувається надто рано. Дитина швидко звикає до кумедної й ні до чого не зобов’язуючої гри, що й казати — немало дорослих періодично перевіряють, чи не зголоднів їх мобільний прибулець.
Тамагочі, гра Pou та подібні їм симулякри домашніх улюбленців не просто безцільно забирають наш час, а й завдають спершу непомітної шкоди. Граючись у таку гру, в людини поступово атрофується справжнє відчуття відповідальності за тих, кого вона приручає чи то “приручає”. По суті, все береться в такі “лапки” — і справжнє відчуття, що існує хтось беззахисний, хто тебе любить і завжди чекає, і відчуття, що ти справді потрібен. Що й казати — ніхто не муркне й солодко не потреться або не оближе долоню після годування — тільки набридливий писк, що ітерація з додатком була успішною.
Звісно, ніхто не потребуватиме справжньої допомоги і ранкових прогулянок, у кількатисяч разів легше натиснути одну кнопку, аніж збиратися і йти кудись, коли зовсім того не хочеться. ТАК. І набридати ніхто не буде, коли тобі не до того, згорнув додаток — і все, ніби нікого й нема! Але чи справді хочеться саме так? І чи насправді хочеться, аби одного дня на екрані з’явився кількабітний хрестик, а ти згорнув чи видалив додаток, ніби нічого не сталося? Бо нічого й НЕ СТАЛОСЯ. Як і до того, і під час — бо нічого й не було, то звичайна ілюзорна гра на телефоні, а не справжня тварина. Чи справді хочеться це несправжнє розповсюджувати й на наших рідних пухнастих створінь?
Видаліть Pou й інвестуйте у непідробні емоції й переживання, піклуючись за справжньою тваринкою. Вчіть дітей і самих себе брати відповідальність за тих, кого ми приручаємо, винагородою за це буде щира відданість і любов домашнього улюбленця, а не черговий пискучий звук і 20 Мб оперативної пам’яті вашого телефону.
Схожі новини