Історія однієї сім’ї - "Спецтема: Заведіть домашню тварину"

Наталя Метельницька, 4 курс, РЗГ.

Сашко:
Його поява у нашому домі – це лише хвилинна слабкість моєї мами. Хто тоді знав, що він у нас затримається на 16 років? Так поволі він став повноцінним членом нашої сім’ї.

Оксана:
Я купила його у переході. Він був таким маленьким. Хвилину мені хотілось потримати його на руках і погратись, а через 16 років я плакала за ним як за рідною людиною.

Ігор:
Ох уж эти женщины …

Андрійко:
Я не зьнаю, ніцього такого не пам’ятаю.

Сашко:
Мені тоді було років з 5, здається. Він був дуже крутий! Пам’ятаю, в мене навіть альбом «Вконтакте» був під назвою «Тихон». Зараз перевірю – ой, та він і досі є. Свого часу це був хороший спосіб клеїти дівчат: вони заходили на сторінку, лайкали і коментували його фотографії, говорили, що він чудовий, класний і т. д. Мені залишалось тільки запрошувати їх в гості погратись із ним.

Оксана:
Ми часто переїжджали – він всюди їздив із нами. Звичайно, бували ситуації, що його доводилось залишати на друзів-знайомих-сусідів, але таке траплялось не часто. Був якийсь період, що ми жили у батьків – вони його не дуже любили, нервувались. Крім того, він ще й смітив – мені доводилось завжди ходити з пилососом і за ним прибирати, а що ж залишалось. Та і йому там було погано і я його розумію, мені там також не з медом було.

Ігор:
З ним круто було дивитись телевізор: футбол, наприклад, чи новини. Ввечері, коли всі вже сплять ми, двоє чоловіків, дивились бойовики і нерідко там же, на дивані, і засинали. Говорять, що вони відчувають, коли у людини щось болить, тобто хвороби різні, болячки. Однієї зими в мене були серйозні проблеми із ногами, йшли вже розмови про операцію, інтенсивне лікування. Словом, погано тоді було. Він вечорами вмощувався мені на колінах і засинав. Операцію зробили, наче вилікувався.

Андрійко:
У мене багато іграсьок: залізьна дорога, м’яць, настільний футболь, солдатики. Я люблю ходити в розвивальку: ми там малюємо, вцимось цитати, рахувати і писати. Люблю гратися з Дімою, або з мамою, або з татом.

Сашко:
Він спав на моїх джинсах, вилазив на робочий стіл, шумів, коли на вулиці була гроза, будив зранку і кусав за вуха, щоправда тепер будить зранку Андрюха і кличе гратись.

Оксана:
16 років це не мало. Ми до нього так звикли і так багато про нього вивчили: всі обстеження, прививки, ветеринари, засоби для догляду. Він був абсолютно домашнім – така собі пухнаста рижа жива лялька . Їх треба любити і вчити, вчити і любити – тоді це всім в радість.

Ігор:
Пригадую, як малий Сашко за ним по квартирі гасав, як навіжений. Як вчився за ним доглядати – з часом це стало зоною його компетенції: я на роботі, наша мама завжди чимось зайнята. А й справді, тільки ось зараз задумався, Саша себе, мабуть, мало що пам’ятає без нього. Хм… Хороший був кіт – повноправний член сім’ї.

Андрійко:
Мурзік? Який мурзік?

Схожі новини

Коментарі

Додати коментар

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

Історія однієї сім’ї - "Спецтема: Заведіть домашню тварину"

Оцініть статтю