Більше ніж домашня тварина - "Спецтема: Заведіть домашню тварину"
Олеся Куршин, 4 курс, ВСР
Я щаслива. Бо люблю. Люблю щиро, невимушено, самовіддано. Назавжди.
Ми зустрілися 15 років тому. Наша зустріч невипадкова. Взагалі випадковостей у цьому світі не буває. Усе має своє пояснення, свій глибокий смисл. Нас навіки зв’язали якісь невидимі ланцюги, які нікому не вдасться розірвати. Його очі відразу полонили мене. Такі світлі, бездонні. Жовті, неначе два сонечка. З уст моїх вийшло слово – Світоч. Таким ім’ям я і нарекла вже навічно мого пса.
Він для мене не просто домашня тварина. А значно більше... Це член моєї сім’ї, мій вірний друг. На жаль, Світоч уже давно відійшов у Вічність. Насправді мені вже й важко уявити своє життя без нього – такого рідного й незамінного. Я ще й досі не можу говорити про Світоча в минулому часі. І не варто. Він завжди зі мною. У думках. У серці.
Без сумніву, є істина в тому, що лише собаки, брати наші менші, зберігають вірність на все життя. Я у цьому особисто переконалася. Світоч ніколи не залишав мене в біді. Не раз рятував мені життя, ризикуючи власним. Про це ніхто не знає. Це таємниця, яка назавжди залишиться між нами.
У моменти втоми, пригніченості, безвиході його відданий, розумний, теплий погляд допомагав знаходити у собі сили жити далі. Він надихав мене, наповнював вірою у себе. Давав зрозуміти, що необхідно боротися зі своїм «не можу», «не хочу» і впевнено діяти, досягати найбільших висот. У його мудрому й натхненому погляді я вгадала слова: «Скільки цікавого й захопливого в тебе попереду. Не товчись на місці! Ти маєш подолати свою неміч і стати сильною. Тобі необхідно знати головне – нащо ти живеш у цім світі». Скажете, що потрібно реально мислити, а не витати в емпіреях. Що собака не може так вплинути на людину, беручи до уваги те, що вона навіть не розмовляє. А я скажу, що її мовчання дорожче за будь-яке слово.
Згадала рядки вірша Ліни Костенко «Крила»: «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має». А я крил не маю, але коли згадую про Світоча, то літаю. Ми з ним разом літаємо. Високо й швидко. Любимо висоту, адже, як каже справедлива приказка: літаєш високо – бачиш далеко. Любимо швидкість, бо це могуття, це радість, це просто краса. У нас присутнє всесильне бажання дізнатися більше про політ, досягти неосяжних, на перший погляд, висот. І ми це зробили, хоч важко, але так приємно й солодко. Разом знайшли шлях до такої довгоочікуваної свободи. Ми досягли досконалості. Для нас немає меж. Ось така я мрійниця та фантазерка. І все завдяки Світочу.
Ми не заводимо домашніх тварин, ми отримуємо в подарунок, як дар Божий, рідного брата, близького друга. Вірніших за них, мабуть, нікого немає. І навіть після їхнього відходу у Вічність ми не залишаємося самотніми. Вони завжди поруч із нами.
Я щаслива. Бо мала, маю й матиму Світоча. Він більше, ніж просто домашня тварина. Це мій Всесвіт – безмежний і досконалий. Із ним я відкидую усе, що мене обмежує. Разом зі Світочем при бажанні можна й до неба доторкнутися. Він ніколи не буде для мене в минулому. Я міцно пов’язана з ним, тому що я – його частинка.
Схожі новини