«Не має часу займатися не тим, що подобається». Інтерв'ю.

1647, 2 курс.

У поетів та журналістів є дещо спільне: ті, й інші переносять актуальні й вічні теми на папір чи - набагато швидше, дешевше й доступніше - на екран. Проте для перших це творчість, а для других – робота, повна творчості. Відомо чимало прикладів поетів, що пробували себе у журналістиці, але мало кому все-таки вдалося поєднати у собі журналістську об’єктивність та неупередженість із характерною поетам емоційністю. В чому склідність цього завдання? Марина Однорог редактор журналу «СахарОК», поетеса і автор блогу «Примха щастя» поділилася з нами своїми міркуваннями .

- Окрім основної роботи, ти знаходиш час навіть на культурний менеджмент. Як тобі це вдається?
- Коли я тільки почала роботу журналіста на сайті одного з регіональний інформаційних агентств,то була готовою на усе – працювати день і ніч за маленьку зарплатню, а коли знайомий між іншим запитав, чи мені це подобалося,і я несподівано для себе самої зрозуміла, що ні. Та я й не працювала саме журналістом, який бігає по всіх заходах і є присутнім на максимальній кількості подій, а була рерайтером, сиділа переписувала тексти і тільки інколи виходила як репортер та й все. Більшість новин була на буденні й нецікаві мені теми, мій ранок починався з новин кримінальної хроніки – все це завело мене в стан між творчою кризою і депресією, я понад два місяці не написала ні одного рядка поезії. Одного дня вирішила, що більше не маю часу займатися тим, що мені не подобається, ну, а на те, що до вподоби завжди знайдуться і час, і можливість.

- Тобто, журналістика, творча професія, мало загнала тебе у творчу кризу?
- Можна й так сказати. Буденні теми, на жаль, трохи притуплюють «високі» пориви поезії. Можливо, це тому що я здебільшого пишу інтимну лірику, а якби писала соціальну – навпаки, черпала би натхнення і теми для нових віршів.

- Чи не прокинулось у тебе бажання писати вірші на соціальні теми і чому?
- Ні, вірші на соціальну тему – для людей більш жорстких та загартованих, ніж я.

- А в особистому розвитку допомогло тобі? Можливо, загартувало?
- Так, звичайно. Був період, коли я стала навіть занадто загартованою у цьому плані. Наприклад, повідомлення про те, що хтось згорів уже не викликали не те, що шоку, а навіть здивування. Я сприймала це просто як інформацію: той-то, тоді-то, там-то курив у ліжку, заснув, від цигарки зайнялося простирадло… і так далі.

- Ти знайшла баланс між «інформацією» та милосердям?
- Не зовсім. Я ще у внутрішньому пошуці «здорової байдужості».

- Деякі журналісти використовують такий прийом: розмежовують себе як людину і себе як професіонала. Не було у тебе таких спроб?
- Дещо схоже – я ніколи не приношу роботу додому. Робота є робота, я її виконую і не ділюся ні з ким процесом.

- Чи можливо продовжити розвиток своєї поетичної творчості і при цьому бути журналістом-професіоналом?
- Дивлячись про що ти писатимеш журналістські тексти. Якщо про політику – то навряд, акценти зміщуються. А от якщо про культуру - навпаки, з’являються нові джерела натхнення, перевірено на собі. Головне – не бійтеся пробувати себе у тому, чого вам справді хочеться. І все вийде.