Отримав бюллетень? Роби ставку. Репортаж.

5080, 3 курс.

Триває період змін, період вибору. І виборів. З часу останнього волевиявлення українського народу минуло 364 дні. Сьогодні, 25 жовтня 2015 року, громадяни знову вирушають на виборчі дільниці, щоб своїм рішенням підкріпити прагнення до змін.

Вибори в Україні люблять проводити в останню неділю жовтня, коли переводяться годинники. Раніше це додавало плутанини (або хоча б привід для жартів). Тепер техніка перебрала на себе багато важливих операцій, тому смартфони розбудили більшість українців вже за зимовим часом, перевівши годинники самостійно. Отже, причини для спізнення немає.

Об 11 ранку кладу до кишені паспорт і виходжу з гуртожитку. Назустріч – мої приятелі, сусіди по будівлі. «Що, йдеш громадянський обов’язок виконувати? А ми вже!» - радісно повідомляють вони. Порадувала відсутність скепсису на їхніх обличчях та в тоні голосів. Мені такої натхненності явно не вистачає.
Від будинку 14Д (гуртожиток) до будинку 12А (перукарського училища, де сьогодні розміщено виборчу дільницю) – три хвилини ходу розміреним кроком. Іду і вивчаю ліхтарні стовпи, заклеєні оголошеннями. Ледь не з кожного на мене фірмовим поглядом «свободівця» дивиться кандидат на посаду міського голови столиці Олександр Семененко. Хтось щось казав про день тиші, заборону агітації? Там – пошматоване обличчя Олега Тягнибока (точніше, фотокопії на плакаті), там – носоріг і заклик прийти проголосувати за себе, а тут знову Семененко намагається заглянути пересічному виборцеві в душу чи деінде. Дійсно, хто ж перевірятиме, чи зняли агітацію, розміщену в глибині спального району?

Навколо училища як завжди тихо та малолюдно. Біля входу кілька людей жваво сперечаються про щось, покинувши на пеньку без нагляду скриньку з написом «екзит-пол». Тим часом з приміщення виходить двоє літніх чоловіків, за ними хлопець обережно веде малюка сходами, паралельно намагаючись сховати в кишеню паспорт у патріотичній обкладинці.

На запрошенні написано «актова зала». Я погано пам’ятаю, як туди потрапити, тому готуюся питати у людей, що йтимуть мені назустріч. Але питати не доводиться: зал для голосування облаштували прямо у холі першого поверху, отже, ти одразу потрапляєш на дільницю. Одразу біля входу на дерев’яних кріслах сидить з десяток людей різного віку і вигляду. Дехто відверто нудьгує, а дехто навпаки – швидко щось занотовує у блокноті. Спостерігачі – здогадуюся я.

За столами сидять члени ДВК і виписують громадянам бюлетені. За їхніми спинами – перелік адрес. Мій зір не досить гострий, тому стіл для свого будинку знаходжу не одразу. Доки хлопці шукають моє ім’я в списках та готують бюлетені для мене, я роздивляюся присутніх. На даний момент громадян на дільниці менше, ніж спостерігачів, і це переважно літні люди. Біля сусіднього столу дідусь розпитує членів ДВК, чому йому видали аж два довгих папірці.

- Ну дивіться, оце – за партії у Київраду, а оце – за мера. Шукайте потрібне прізвище, потрібну назву і ставте хрестик поруч, - терпляче пояснює одна із членів комісії.

Коли виборець вирушає до кабінки, сусідка по столу починає її повчати:

- Ти говориш неправильно. На бюлетені написано: «голови Київської міської державної адміністрації», отак ми і маємо казати, це офіційно. А мер – це іншомовне слово.

Жіночка, напевно, викладає мову, думаю я, очікуючи, доки звільниться кабінка. Розглядаю бюлетені – рожевий і блакитний, довгий і ще довший. 28 кандидатів на посаду голови Київської міської державної адміністрації (і я дотримуюся настанов жіночки з ДВК) і 40 партій, які висунули своїх представників до Київради по нашому округу. Цікаво, який відсоток виборців не те що розібрався, а хоча би в очі бачив передвиборчі програми усіх кандидатів? Для тих, хто не має на це часу і бажання, вибори перетворюються на казино. Поставив останнє на будь-що, може пощастить, може зірву джекпот… Доки я роздумую про те, як люди можуть зробити правильний вибір за відсутності інформації або навіть і бажання її шукати, кабінка звільняється. Настає моя черга.

Скажу чесно, до першого свого волевиявлення я готувалася більше, але розчарування не уникнула. Хотілося б, щоб сьогоднішній вибір виправдав сподівання, хоч і не до кінця сформульовані та усвідомлені. Крізь голос сумління проривається настирний шепіт із сусідньої кабінки: «Толя, Толя, 25 номер знайшов? Став хрестик зліва, швидко!» Дивлюся у свій бюлетень – БПП (відлягло: не Оппоблок, хоча…). От і поясни жіночці, що її чоловік, якому вона диктує умови і за межами виборчої дільниці, за законом має право на власний голос, який не обмежується позначкою в бюлетені.

Виходжу з кабінки, кидаю бюлетені в урну. За кожним моїм рухом уважно стежать спостерігачі. Я не ображаюсь: зараз я – ледь не єдина мішень для візуального розтину у залі. Кладу паспорт назад в кишеню і виходжу з училища. Ставки зроблено. Чи зіграють мої – покаже час.