Інтерв‘ю з персоналіями нашого краю
Мого героя зовуть Павло. Звичайний собі таксист з полтавського краю. Але закоханий у свою справу. -Павле, розкажіть, як ви стали таксистом?- А шо дєлать? Як досяг пенсійного віку з роботи мене витурили. Пенсія виявилася замалою аби утримувати нас з дружиною та котів наших. А ще внукам гостинці час од часу треба.. Тим паче, шо я з раннього дитинства в машинах обожнюю копирсатися. Отож я і мій непримітний зелененький део ланус виїхали таксувати років зо три тому. Апотім мені сподобалось і ось я і нині насолоджуюся своєю справою
- Чим саме сподобалось? - Мені дуже пощастило зі службою. Я роблю неповний робочий день. Чекаюсвоїх клієнтів на вокзалі або на автостанції. З 6 до 10 ранку і ввечері, до 12. Вночі не працюю ніколи, а то мало лі шо. Ви знаєте,скільки люди ладні заплатити коли спізнилися на останню електричку або ж автобус? Ледь не мільйони, якби вони в них були. Чом би й не подобалась така робота?
- Справді, судячи з вашоїрозповіді, все так легко у таксистів виходить. То невже немає жодних проблем? - Звісно, що є. Бувають і клієнти хамовиті, буває машина ламається, а гемонт обходиться дорогувато. Але таких аж проблем-проблем, через які я б ладен був звільнитися в мене нема.
- Як би ви охарактеризували свою професію? - Гм... Я би сказав, що ця професія інтелігентна. От знаєте, я себе почуваю як один з тих лицарів, що охороняють королеву Британії. Вишукано, з манерами. Це сьогодні в людей вже якісь заскарублі враження, якісь стереотипи склалися про таксистів.
- Хіба ж ті стереотипи не правдоподібні? - Не знаю. В більшості своїй, мабуть, так. Та це не про моє таксі. Моє мистецтво гарно відчинити дамі двері, запропонувати клієнтові приємну музику. В мене немає радіо, є магнітола і флешка з класичною музикою. Якщо пасажирові погано, можем постояти. Я не беру типу як за простій додаткових грошей.
- Що ж, якщо це правда, я рекомендую ваше таксі усім. Полтава, Південний вокзал, найкращий таксист міста тут. А які на вашу думку мають бути риси характеру у хорошого таксиста? - Це знаєте, мусить бути вроджене. Бог дав, Бог взяв називається. Тут і вихованість, і хороші нерви безперечно, і смєкалка, і навики спілкування. До того ж, таксисту має бути цікаво серед людей. От я беру клієнта, лишень гляну на його, вже цікаво хто він і що, і звідки. Іноді навіть підробляю особистим психологом! (Сміється) То мені з усіма й приємно працювати.
- А від чого отримуєте найбільше задоволення? - Від дня загалом. От зранку, ранесенько, ти прокидаєшся, йдеш перевіряти свою благеньку ластівочку, щоб усе щебетало, блистіло, шоб прям всьо було ідеально до початку робочого дня. Запаски на місці, тиск у шинах нормальний, двигун реве як тигр, не хрипить, масло перевірив, бак повний. Можна ринути у бій. Вранішнє сонечко пригріває. Якась приємна жіночка викликає, треба відвезти її на роботу. А заторів у місті не буває, то їдеш майже без зупинок містом і насолоджуєшся ревом двигуна. Ввечері можна виїхати на трасу поганяти трохи. І взагалі, це ідеальна робота для автолюбителів, прям ніби автоманам присвячена.
- А щось збираєтесь змінювати у своєму житті в плані кар‘єри чи роботи? - Хочу подарувати дружині нові сережки на день народження, котів кормити якіснішим кормом, а онукові нарешті розбити той дурний телефон з іграшками та ,шоб батьки не жалілись, віддати їм за його гроші. А в плані таксування я незбираюся змінювати нічого. Надто вже ідеальна робота, щоб її проґавити.
Таксист Павло вирішив залишитися анонімним. Тож, будучи на Полтавщині або ж бо вам випаде нагода виграти в лотерею - сісти в автівку саме до мого інтелігентного героя.
(авторський стиль розмови героя збережено)