Cамовираження на користь самозбереженню

Я люблю свою роботу!

Щастя людини багато в чому залежить від того, чи зважимось ми присвятити життя реалізації своїх талантів і заповітних бажань. Чимало факторів заважають досягти бажаного: брак часу, проблеми в особистому житті та інші зовнішні чинники. Що ж зупиняє нас на шляху до внутрішнього покликання та гармонії?

Зустрівши одного разу свою тітку (в мене з нею невелика різниця у віці, тому ми, як подруги), я не зразу її впізнала – наскільки разюче вона змінилася. Вона вся світилася від радості, рум’янець на обличчі прикрашав її не гірше блискучого кольє та сережок. Спочатку я подумала, що вона просто закохалася. Проте причина перевтілення непривітної та сумної дівчини була зовсім в іншому. Виявляється, що після тяжких робочих буднів на високій посаді в дорогому офісі вона вирішила радикально змінити рід діяльності. Нещодавно вона почала продавати через Інтернет прикраси ручної роботи. За її словами це не лише приємне заняття, а ще й досить прибуткове. Після таких метаморфоз я задумалась над тим, чи справді ми займаємось тим, що дорого нашому серцю.

Авторитетне всесвітнє дослідження World Values Survey (науково-дослідний проект, який досліджує цінності і переконання людей) показує, що переважна більшість українців у своїх життєвих пріоритетах практично ігнорують самовираження на користь самозбереженню. На Заході життєві плани людей зосереджені на самореалізації, в той час як українці вибирають престиж, перспективи та фінансову привабливість при виборі професії. Ми часто забуваємо про свої природжені таланти та власні вподобання особливо, коли мова йде про роботу. Але чи завжди така позиція виправдана нелегкими умовами життя і життєвою необхідність прокормити себе і свою сім’ю?

Цінності самовираження полягають у визнанні за собою та іншими права жити свідомо та із задоволенням, не забиваючи голову з приводу чужої думки щодо себе. Ти орієнтуєшся в першу чергу на власні відчуття та інтуїцію. Виживання, навпаки, означає напруження і необхідність постійно бути напоготові, щоб тебе не обігнали конкуренти на кар’єрній драбині. До цієї групи цінностей відноситься не тільки прагнення забезпечити себе житлом і харчуванням, але й необхідність постійно доводити оточуючим власну успішність. Дивлячись на себе та західних сусідів, котрі в прямому сенсі люблять свою роботу, мимоволі приходиш до такого висновку. Не життєві обставини спонукають нас вибирати рід занять в розріз з нашими бажаннями. Нерідко самовираження просто не рахується пріоритетом і відходить на задній план. Набагато важливішу роль в картині нашого світу відіграють такі поняття, як статус і престиж. Відмова від якихось атрибутів успіху змушує нас відчувати себе неповноцінними.

Згідно досліджень, українці розуміють під успіхом загалом його зовнішню складову – іншими словами, важливо те, як твої досягнення оцінюються в суспільства. Одна моя знайома не погоджується з ти, що треба жертвувати успішною кар’єрою заради якихось бажань та інтуїції. Престиж, власний кабінет та схвалення колег і керівництва цілком задовольняють її бажання і приносять набагато більше користі, ніж сидіти перед телевізором зі зв’язаним светром в руках. Як на мене, найважливіше знайти роботу за своїм покликанням і отримувати істинне щастя, ніж сидіти в задушливому кабінеті і ненавидіти все, що ти там робиш.

Людина жертвує своїми власними інтересами та прагненнями заради перспектив та гарантій, а в результаті розуміє, що при внутрішній дисгармонії ніякі досягнення вже не тішать. Окрім того, такий прагматизм спрямований на власну вигоду і ніяк не враховує інтереси оточуючих. Дуже влучне визначення покликанню дає індійська мудрість: призначення людини полягає в тому, щоб вона була готова безкорисливо і з задоволенням робити добро для оточуючих. Такий принцип дає змогу вдосконалюватися в улюбленій справі і, до речі, непогано заробляти. Так чому ж в такому важливому питанні ми часто переоцінюємо значення зовнішніх факторів і позбавляємо себе того щастя і захвату, яким живуть захоплені своєю справою люди? Це легко пояснити нестабільністю і бажанням застрахуватися. На мій погляд, люди, які справді на своєму місці, завжди знайдуть можливість повернути втрачені привілеї (після кризи чи інших життєвих обставин).

Окрім того, в світі, котрий постійно змінюється, більш безглуздими стають спроби передбачити, що буде цінним і престижним через десять років. Проте наші таланти та інтереси завжди «з нами», а їх реалізація приносить нам справжнє щастя. Так чому ж не прислухатися до внутрішнього голосу, який наполегливо нашіптує найбільш правильне рішення.

Після всіх цих роздумів я задумалась, чому я вибрала саме журналістський фах? Адже праця журналіста, з її постійною напруженістю та ненормованим робочим днем дуже важка і потребує повної самовіддачі. Та через хвильку збагнула, що можливо мої репортажі, статті, інтерв’ю, на які я витратила стільки сил і часу дуже потрібні моєму читачеві, він їх чекає. Хочу бути потрібною людям - саме це і приносить мені задоволення та щастя.

Фото з сайту http://open.az/razvlechenija/stixi/104870-ja-ljublju-svoju-rabotu....html

Оцініть написане

Подобається

Так собі

Пиши ще

Не пиши більше на цю тему

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Бабусин «фольклор» - давай до побачення
• Сильніше, хитріше, розумніше.
• ЯК БУЛО В ЛИХІ 90-ТІ: ПРЯМА МОВА
• Фільм Девіда Ейра «Лють». Рецензія.
• Андрій Куликов: Журналістам зараз доводиться не з’ясовувати правду, а воювати за неї
• Історія одного солдата
• Писати так, щоб людям сподобалось
• Сергій Бубка – людина-легенда
• Плюс 43, або Студентський вірус непокори
• Деякі 4-річні дівчатка вже знайомі з основами фемінізму

Марина

23 ноября 2014 13:11

Дуже гарно написано, цікаво .

Цитата