Деякі 4-річні дівчатка вже знайомі з основами фемінізму

Дарія Симоненко, 3 курс.

Із Наталею ми познайомилися, коли я шукала маленьку дівчинку з янгольською зовнішністю для зйомок каталогу меблевої компанії. Директору PR-агенції, де я працювала на той час, не сподобалася кандидатура малої красуні з модельної студії, тож за 3 години до зйомки я пішла шукати іншу дівчинку в … найближчий дитячий садок. Вихователька Наталя трапилася першою на шляху поневірянь молодого і відчайдушного проджект-менеджера, вразивши енергійністю та щирим захоплення своєю професією.

…6 місяців потому ми з усмішкою згадуємо день нашого знайомства. Тоді для фотозйомки я знайшла «кучеряве янголятко з пухкими щічками» в іншому модельному агентстві, а не в дитсадку, і виконала перше серйозне завдання на новій роботі. Проте з Наташею, яка щиро хотіла мені допомогти того спекотно-нервового дня, ми зберегли зв'язок, і час від часу спілкуємося на Facebook-у. Тепер я перекваліфікувалася в журналістку і вирішила запросити Наталю на інтерв'ю й дізнатися, як їй вдається зберігати гармонію і творчу наснагу, працюючи з 26 шаленими 4-річними дітьми.

- Із чого зазвичай починається твій ранок у будні дні?
- Мій ранковий ритуал виглядає приблизно так: зелений чай,

- І ніякої манної каші?
- Каш категорично не визнаю. Потім 15-хвилинна пробіжка у парку неподалік мого будинку: без бігу не можу прокинутися. Зранку обов'язково перевіряю записи у блокноті, щоб спланувати день.

- Ти працюєш вихователькою понад 5 років. Це твій перший досвід роботи?
- Ні, у студентські роки я роздавала листівки на вулиці, а ще мала одну підробітку – була нянею для 2-річного хлопчика, сина своїх знайомих.

- Нянькування з тим хлопчиком допомогло налаштуватися на майбутню роботу?
- Якщо чесно, тоді я сумнівалася, що зможу впоратися з 25 дітьми! Одна дитина вимагає, як правило, дуже багато уваги, а тут їх як мінімум 2 десятки… Але з почуттям паніки я досить швидко навчилася боротися!

- І як саме?
- Просто треба розуміти, що діти дуже вразливі і надчуттєві, твій страх відчувають моментально. Тому в жодному разі не слід показувати їм своє хвилювання. Також важливо змінювати підхід: якщо бачу, що у стосунках із певною дитиною не діє обрана модель поведінки, то без сумнівів змінюю тактику. Багато колег не готові до такого.

- Маєш на увазі вихователів старшого покоління?
- Ні, як не дивно, «застійні» методи часто зберігають молоді колеги. Обирають собі певну манеру поведінки з дітьми і використовують її незалежно від того, наскільки вона дієва.

- Тобі легше налагодити контакт з інтровертом чи екстравертом?
- Я сама маю більше рис інтроверта, тому мотивації «закритих» дітей розумію краще. Хоча серед вихованців значно більше гіперактивних діток, які просто фонтанують емоціями. Мене на початку виховательської практики дивувало те, що досить часто емоційні прояви дітей нещирі, скопійовані з якогось епізоду їхнього повсякдення: чи то сцени з мультфільму, чи то з випадково почутої в автобусі розмови. Я знала, що в дітей бурхлива фантазія, але не очікувала, що аж до такої міри. Досі ще вчуся протистояти маніпулятивним впливам дітей!

- У дитсадку, де ти працюєш, є чіткі вимоги щодо того, якою мовою спілкуватися з вихованцями?
- Більшість персоналу завжди говорить українською, хоча, наприклад, наша завідувач спілкується винятково російською. Із дітьми вихователі й няні переважно говорять рідною мовою, але десь чверть діток погано розуміють українську.

- Через російськомовне оточення вдома?
- У першу чергу, так. Хоча батьки, в принципі, тільки за те, аби їхніх дітей навчали української. Наприклад, бабуся однієї дівчинки з моєї групи часто дякує: мовляв, завдяки спілкуванню по-українськи в садку онучка тепер більше проявляє цікавості до всього українського.

- До речі, про родичів. Яку модель співпраці садочка із батьками вважаєш найоптимальнішою? Як сильно батьки мають впливати на виховний процес у дитсадку?

- Мій досвід показує, що обмежувати участь батьків у вирішенні різних питань, що стосуються комфорту їхніх дітей в садку, невиправдана дурість з боку керівників дошкільного закладу. Особисто я першою намагаюся налагодити контакт із батьками, прагну дізнатися більше про те, як поводяться їхні діти вдома. Із деякими батьками, що найбільш відкриті до співпраці, навіть складаємо спільний план дій, аби вдало поєднати виховний процес вдома і в садку.

- На твою думку, що має бути пріоритетніше для вихователів розвинути в дитині: індивідуальність чи вміння жити в соціумі?
- Звичайно, у садочках дітей треба в першу чергу підготувати до того, що їм доведеться більшу частину свого життя проводити у взаємодії з іншими людьми. Треба допомогти дитині визначити свою роль у колективі і зробити так, щоб вона почувалася комфортно. Єдина й головна умова при цьому – не придушувати, а навпаки, – розвивати природні нахили.

- Коли постає вибір: присвятити півгодини колективній грі чи дати кожному з вихованців можливість зайнятися якось справою окремо, що обираєш?

- Як правило, віддаю перевагу роботі або грі в невеликих групах, інколи – індивідуальним заняттям.

- Чи пов’язано це з великою кількістю дітей в групі?
- Напевно, так. Близько місяця зі мною в групі працювала ще одна вихователька, вона була на стажуванні. Тоді я відчула, наскільки нам разом легше організовувати дітей.

- Як тобі ідея заснування мікросадків на базі великих житлових комплексів?
- Це вимагає самоорганізації мешканців комплексів. Якщо вони проявлять ініціативу – то така форма дошкільного закладу цілком може скласти конкуренцію традиційним дитсадкам. Я думаю, що єдине питання – чи вистачить професіональних вихователів, якщо таких мікросадків буде багато.

- Певно, цю проблему вирішить зарплатня, яка буде вищою, ніж у вихователя державного садочка. Повернемося до підходів у вихованні. Як ставишся до відсутності гендерного поділу в дошкільній системі деяких країн Північної Європи?
- У нас таку практику не варто впроваджувати. Все-таки більшість суспільства цінує традиційні цінності в стосунках. У якій-небудь Швеції вже так склалося, що люди звикли до нетрадиційних форм шлюбу, наприклад. У нас же – зовсім інший менталітет. Батьки всіляко плекають «дівчачі» і «хлопчачі» риси в своїх дітях. У моїй групі так точно. «Ти ж дівчинка, не поводься так!», «Ти ж майбутній чоловік, чого ти плачеш як тюхтій?!» – можна часто почути і від батьків, і від вихователів. Але на дітей тепер не завжди діють подібні аргументи. Деякі 4-річні дівчатка, наприклад, вже знайомі з основами фемінізму. У сучасних дітей стільки інформації, що ніколи не передбачиш, що вони «видадуть».

Дарія Симоненко,
3 курс.

Деякі 4-річні дівчатка вже знайомі з основами фемінізму

Залиште враження