Інформація про абсолютно безконтрольну поведінку керівництва КП «Притулок для тварин» (у народі – Бородянка), просочилася в інтернет-простір уже давно, проте безпрецедентний скандал розгорівся лише у січні-лютому 2015 року. Недоглянуті, хворі тварини помирали здебільшого від голоду, оскільки запопадливий колектив закладу розподіляв виділені державою кошти, звісно, не за призначенням.У лютому волонтери били на сполох так, що, здавалося, проігнорувати заклик до допомоги буде неможливо. Одна із керівників руху небайдужих, Світлана Безсмертна, організувала систематичний збір коштів на закупівлю харчів та питва, медикаменти для собак. Лише той факт, що до притулку довелося завозити теплі пледи – бо ж напівзогнилі вологі дерев’яні піддони не захищали тварин, а радше спричиняли ревматизм, – насторожує. А на те, що собаки практично 10 днів «сиділи на дієті», персонал Бородянки розгублено розводив руками. Згодом виявилося, що у штаті притулку працює ветеринар, проте як повз його професійний погляд пройшла голодна, несправедливо цинічно спровокована смерть значної частини тварин, залишається загадкою.
Бородянський притулок складається із кількох приміщень, і деякі з них адміністрація закладу вперто відмовлялася не те що демонструвати на камеру, а й узагалі відкривати для волонтерів, котрі хотіли переконатися, що куплена їжа таки буде використана за призначенням. Лише одного разу групі небайдужих вдалося проникнути на територію найбільш занедбаної будівлі притулку. Те, що вони побачили, стало вагомою підставою для перейменування КП «Притулок для тварин» на «Собачий концтабір». Тварини ниділи, світячи ребрами, скидалися на обтягнуті шкірою скелети, ледве зводилися на ноги. Деякі вже не могли підвестися, щоб підійти до тарілки з довгожданою їжею.
У притулку близько 370 постійних утриманців – нещасних створінь, яких волею випадку закинуло у цю фабрику смерті ХХІ століття. Штат підприємства нараховує близько 90 працівників, на заробітну платню яких щорічно виділяється 7,7 млн гривень. Схоже на те, що фінансування потреб тварин при плануванні держбюджету не враховували. У результаті – утриманці Бородянського притулку із кінця грудня 2014 року не отримували харчів узагалі.
Звісно, світлини із напівмертвими тваринами миттю розлетілися соцмережами, викликавши небувалий суспільний резонанс. До собачого Освенциму одразу поз’їжджалися представники столичних медій, а квінтесенцією став візит самого Віталія Кличка. Так, мер звільнив горе-директора притулку, за його сприяння із бюджету виділили більш-менш пристойне фінансування саме на собачі харчі… Але тварин, які серйозно постраждали від службового недбальства 90 працівників (!) лікувати ніхто не збирається. Більше того, коли у притулку з’являться нові утриманці (а бездомних собак і в Києві, і в області не бракує) – чим годуватимемо?
Волонтери продовжують збирати кошти на харчі, медикаменти і послуги лікарів-ветеринарів, у тому числі – хірургічні, а це означає, що проблема як була, так і лишилася. Якщо влада не може забезпечити адекватну опіку безпритульних, то ініціатива переходить до рук небайдужих людей.
У вітчизняних реаліях найкращий шлях – прихистити й собі одну тварину. Тож наступного разу, перш ніж спорожняти кишеню на кількасот доларів за родовиту вівчарку, пригадайте Бородянку. Бо ж воно так є – метис чи не метис, усе одно – найкращий друг. Зрештою, як казав пан Лев Толстой: «Суспільство, котре погано ставиться до тварин, завжди буде убогим та злочинним», а вслід за ним чутно мотиви пісні покійного поп-короля – зміни треба починати із людини у дзеркалі.
Фото використано з ресурсу
kiev.pravda.com.ua