Вистава «Патологія» в Чорному Квадраті

колективна рецензія

«Чорний квадрат» ніби перекручує все, до чого звик консервативний глядач: не театр, а творче об’єднання, не професійні актори з академічною освітою, а любителі з запалом у серцях, не класичні постановки світочів драматургії, а власне бачення життя. Вистава «Патологія» слугує тільки підтвердженням.

Замість передмови

У назвах вистав «Чорного квадрату» відчутне паразитування на одній темі. Це – «секс». («Секс. Тимчасово доступний», «Сексом дружбу не зіпсуєш», «Замість сексу», «Не всі люблять порно (замість сексу)», «Секс, брехня і діти», «До і після сексу», «Секс на пляжі – не лише коктейль»).

«Любові» менше: «Любов буває двічі», «Ножиці або лабіринти любові».

Варіаційні слова на позначення теми «сексу» та «любові» теж у назвах є: «Не випадкові зв’язки», «Розлучення в постільних тонах», «Ніч Св. Валентина», «А-ля кобелі, або все, що рухається», «Нижче пояса, вище плінтуса», «Медовий місяць».

Відповідно, якщо під спільним знаменником замкнених у виставу ідей немає слова-маркеру «секс» у назві, то не факт, що він не утверджений на інших рівнях. Саме за таким принципом головна тема театру не звучить у назві «Патології». Чи звучить, але між літер. (Патологія – з грецької phatos – хвороба, logos – вивчення. Загальна патологія вишукує і фіксує закони, за якими відбувається розмаїтті відхилення від норми).

Хто і про що.

Одну з головних ролей у виставі виконує Анатолій Нейолов – засновник театру, його керівник впродовж 23 років та режисер-постановник багатьох вистав, у тому числі й цієї. Якщо говорити точніше, то з 87 спектаклів, що нині показує «Квадрат», Нейолов грає лише в 20.

Вистава створена поза межами класичного театру, проте вона неодноразово ставала призером та лауреатом міжнародних фестивалів. «О вкусах не спорят, но точно можно сказать одно, эта работа не оставит любого зрителя равнодушным, и скучать будет невозможно» - анонсує театр. У чому ж секрет? У поєднанні двох безпрограшних компонентів. Перший – складні життєві ситуації. Другий компонент – якісний і правдивий гумор.

Для глядача, який бачить виставу вперше, досить дивною може здатися композиція. Тут немає класичної зав’язки, основної частини та закінчення. Немає і другорядних героїв. Глядач переживає не одну кульмінацію, а три, адже складається з серії етюдів, об’єднаних в 3 сюжети. В такій формі зроблені майже всі авторські постановки театру. Єднального сюжету немає, можна лиш виділити спільний для всіх героїв мотив – круто змінити своє життя, всупереч всім суспільним стереотипам і канонам. Набридла рутинна робота – кидай і їдь куди заманеться. Кинув коханий – та хіба на ньому світ клином зійшовся? А чи тих людей ми взагалі звемо коханими? А чи все в цьому житті відбувається згідно наших уявлень?

Події відбуваються у наш час. У першому сюжеті – робоче спілкування керівників рекламної агенції (Анатолій Нейолов і Дмитро Басій) з замовником (Василь Голованов), типовим представником 90-их Вовою (Олександр Кіріченко) і секретарем (Олена Кострова), яка відпрошується на побачення.
Одним із найяскравіших епізодів став сюжет спілкування інь та янь. Оксиморон у розмові чоловічих та жіночих статевих органів перетворює їх на людей, що здатні на прояв почуттів.

«Патологія» жартує про торрент-трекери, використовує у ролі відбивок неліцензовані музичні композиції і позичає жарти у Чака Лоррі, схоже, маючи на меті зіграти на актуальних реаліях, але виглядає це дещо штучно. Дивовижно, але при цьому Нєйолову вдається збивати глядачів з пантелику референсами до Франсіско Ґойї і в найкращі моменти нагадувати сцени з вистав «Квартета И». Проблема лише в тому, що цілісного враження це все не справляє.

Чому так?

«Мене не цікавить класика, яка не відповідає сучасності. Теми, які звучать в театрі, мають бути абсолютно зрозумілі та близькі глядачу. Тоді це матиме духовну художню складову», - запевняє режисер.

Реакція публіки засвідчує, що люди впізнають у персонажах себе, разом з ними сміються. «Ти псих, але якийсь добрий. А бувають нормальні, але злі», - слова, адресовані одному з герої, можна віднести і до постановки загалом.

Замість післямови

Відгадайте загадку: вид мистецтва, що дозволяє собі діалог статевих органів.

Ні. Це не авангардний живопис.

Ні. Не «Американський пиріг 8».

Ні. Не… хто сказав «анекдот про Путіна»?

Правильна відповідь: театральна вистава «Чорного квадрату».

Час зізнатися у тому, що я (один із авторів нашого поважного колективу – прим. упоряд.) не частий гість у театрах, проте це вже четверта моя вистава на цій сцені.

Найгірша з тих, що я тут бачив.

Найгірша, бо затягнута і разом з тим форсована.

Найгірша, бо спірний гумор.

Найгірша, бо вони здатні на більше, і те, що ця вистава здається поганою, лише доводить загальний рівень театру вцілому. Тому, виконуючи головне завдання рецензії, вердикт: іти. Іти на «Сказки усталых городов», на «Вместо секса», на «Страсти по Мураками». Іти у єдиний театр, де режисер показує залу сідниці за сценарієм.

На фото автори:
Перший ряд зліва направо: М. Бондаренко, Н. Коробко, Т. Істоміна, І. Левченко
Другий ряд: С. Привалова, В. Луцька, О. Єрмаков, Я. Зубченко, Я. Друзюк, К. Каручек.


Текст схвалений С. Приваловою (с)

Оцініть написане

Подобається

Так собі

Пиши ще

Не пиши більше на цю тему

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Нема еліти там, де її малюють
• Cамовираження на користь самозбереженню
• Бабусин «фольклор» - давай до побачення
• Сильніше, хитріше, розумніше.
• ЯК БУЛО В ЛИХІ 90-ТІ: ПРЯМА МОВА
• Фільм Девіда Ейра «Лють». Рецензія.
• Як студенти-журналісти поезії читали
• Андрій Куликов: Журналістам зараз доводиться не з’ясовувати правду, а воювати за неї
• Ігор Русанівський: Двомовність не годиться, двослівність пригодиться
• Історія одного солдата

Анонімний фанат

14 ноября 2014 23:19

Класний текст! Особливо фінал, варто поставити автору п'ятірку за іспит.
Що сподобалося: всі аспекти описані, є факти, є емоції, є ретроспектива.
Однозначно - пишіть ще! Тільки не репортажі.

Цитата