Кому затишно в «Українському домі»?

8594, 2 курс.

Культура

Про специфіку сучасних освітньо-пізнавальних видань

Наразі на сучасному медіа ринку майже відсутній контент культурологічного спрямування, тому газета «Український дім» Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя є ніби віддушиною для охочих прочитати про культурні надбання українців. Про специфіку роботи розповіла головний редактор часопису Надії Онищенко.

– Часопис презентує себе як освітньо-пізнавальний про Україну та українців діаспори. Які особливості роботи у виданнях такого спрямування.
– У Центрі крім директора за штатним розкладом працюють ще два фахівці. Ми самі пишемо тексти, редагуємо чужі, верстаємо газету, робимо коректуру і розсилаємо майже в двісті українських осередків електронною і звичайною поштою. А ще розміщуємо на сайті університету на сторінці Центру. Ми ставимо за мету ознайомити українців зарубіжжя з життям материкової батьківщини, а наших співвітчизників – з діяльністю закордонних громад. Це для всіх цікаво сьогодні, коли наша держава опинилася в центрі світових подій. Мусимо враховувати запити різноманітної читацької аудиторії: школярів, студентів, вчителів, науковців, українців поважного віку, які залишили батьківщину через репресії більшовицької влади. Отож, ставимося відповідально до цієї роботи і намагаємося творити газету на професійному рівні. Тексти повинні бути грамотними, різножанровими, невеликими за обсягом, гарно ілюстрованими і зі смаком зверстаними.

– Як підібрати контент, який водночас був би цікавим, пізнавальним, освітнім і не моралізаторським?
– У бурхливому потоці сьогоднішніх подій ми намагаємося відібрати ті, які відображають сутність теперішнього буття. Щоб через 30, 50 чи 100 років людина змогла б уявити наші реалії. Нашою постійною рубрикою є «Постаті». Це нариси про видатні українські імена, що ставали знаковими на певному просторі в певні історичні періоди. Вони реалізували власне життя для користі наступних поколінь, і тому можуть бути для нас усіх моральним зразком. Ніжин став інтелектуальною батьківщиною для перших випускників Гімназії вищих наук князя Безбородька: Миколи Гоголя, Євгена Гребінки, Аполлона Мокрицького, Нестора Кукольника, для співака Федора Стравінського й художника Олександра Якимченка, камерної співачки Марії Шекун-Коломийченко. Студентка історико-юридичного факультету нашого вишу написала курсову роботу на тему «Науково-педагогічна діяльність Лесі Йосипівни Коцюби», розширивши і доповнивши формат нарису «Всіх захистила своїм серцем» про дисидентку, доцента кафедри української літератури Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя.

– Отож, «Український дім» популярний серед студентської аудиторії. А чи залучаєте ви молоді кадри до співпраці в газеті?
– Наприкінці минулого навчального року ми презентували своє видання на філологічному факультеті. Студенти-четвертокурсники, які опановують спеціальність «Українська мова і література та редагування освітніх видань» практично ознайомилися за допомогою мультимедіа з основами редагування та верстки газети. Присутня при цьому викладач, яка читала лекційний курс, зауважила, що наша професійна планка для студентів зависока. А ми й не збираємося її знижувати. Початківці можуть тренуватися в університетській «ALMA MATER», яка розповідає про поточне студентське життя.

– Контент газети переважно культурологічного характеру. Видання такого спрямування є актуальним сьогодні, коли відсутні програми та часописи, які б підвищували культурно-освітній рівень населення, популяризуючи українську та світову культуру. В якому форматі це краще робити в засобах масової інформації?
– Погоджуюся з тим, що культурологічних видань у нас виходить замало. І тиражі їх невеликі, тому що ми сьогодні вибираємо між їжею і оплатою комунальних послуг. Я, наприклад з нетерпінням очікую щочетвергового «Слова «Просвіти», в кожному числі якого бачу змістовні й професійні театральні та літературні рецензії, історичні нариси. Взірцем театральної критики вважаю Олега Вергеліса в «Дзеркалі тижня» з його аргументованою аналітикою. Там само тактовно і зі знанням справи бере інтерв’ю в митців Катерина Константинова. Вона глибоко обізнана з тематикою бесід. На жаль, найдоступніший сьогодні засіб масової інформації – радіо – популяризує здебільшого попсу. Часом чуємо на Першому національному каналі записи з концертних залів, але без мистецтвознавчих коментарів. Зрідка нас балують програмами про видатних українських співаків чи акторів, яких я бачила й чула живими на сцені. Мій культурний рівень в часи студентства підвищували авторські телепрограми Святослава Белзи про музику, Ельдара Рязанова про кіно тощо.

– Ви поширюєте ідеї українства серед представників діаспори. Як висвітлюєте їх у часописі, аби не збитися до крайнього націоналізму?
– Професор Ізмаїльського державного гуманітарного університету, наша авторка, Галина Рейбедюк називає газету націє творчою. І нам така оцінка приємна. Ми не збиваємося до політичних лозунгів і партійних програм а намагаємося аналізувати політичні події, розвінчувати російсько-радянські міфи про зверхність російської культури над українською. Робимо це наступально, але зважено й аргументовано. У числі 2 за 2015 рік опублікували рецензію під заголовком «Інше обличчя Росії» на антологію мемуарів «Гоголь в Нежинской гимназии высших наук» упорядковану ніжинськими гоголезнавцями й видану в Москві за фінансової підтримки Федерального агентства Росії з преси і масових комунікацій у рамках Федеральної цільової програми «Культура Росії».

– Чи ж справді є сьогодні гострою мовна проблема і як висвітлюєте її у виданні?
– Українська мова є історично приниженою «старшим братом». А без неї, за Шевченком, немає нації. В часи мого навчання в Київському університеті більшість предметів викладали російською мовою. А студентів, які вчилися в російських школах, звільняли від вивчення української мови. Пригадую запитання російськомовної студентки з Бурятії: «А на вашем языке и математику изучать можно?» Про це й пишемо…