Олексій Мандзій: всі ці погіршення в Україні відкривають дорогу до природнього розвитку спорту

Нещодавно представники запорізького "Металургу" заявили, що клуб знаходиться на межі зникнення. Не краща ситуація зараз і в декількох інших клубів української Прем'єр-ліги. Чинником цього стали певні події, які сталися в Україні за останні півтори роки. Редакція "Просто газети" та оглядач ресурсу SportAtena.com Олексій Мандзій поспілкувались про тему спорта, як віддзеркалення ситуації в країні.

За останній рік в футбольній Україні перестав існувати донецький «Металург», ще декілька клубів перестали отримувати фінансування, відповідно, зараз вони знаходяться на межі зникнення. Як ви вважаєте це природня стагнація футболу як гри в Україні чи результат суспільно-політичної ситуації, яка сталася в країні?
Насправді, футбол в Україні завжди був таким «бульбашковим». Тобто не було суспільної необхідності в цьому виді спорту. Так, люди ходили на трибуни, так люди підтримували, але в нас була відсутня футбольна культура. Футбол в Україні тримався на декількох олігархах. Зараз пішов природній відбір. Моя відповідь буде скомпонованою – це природня стагнація, яку пришвидшила суспільно-політична ситуація в нашій державі.

Якщо говорити про українській спорт в цілому, тут ситуація є такою як і в футболі?
Насправді, все набагато гірше. Футбол в Україні тримається на плаву, виключно через те, що він вважається спортом №1. З покоління в покоління, від батька до сина передається певна любов до цього вида спорту. В решти все набагато гірше. Наприклад футзал тримався на хорошому рівні за часів Януковича. Все тому, що очолював федерацію один з членів його сім’ї. Коли ця людина зникла з карти України, почав поступово регресувати і футзал. Щось подібно можна спостерігати і в гандболі і в біатлоні. Але всі ці погіршення, що є, відкривають дорогу до природного розвитку цих видів спорту. Усе було через гроші певних людей, але тепер спорт може розвиватись природньо, таким собі еволюційним методом. Так, на початку буде важко, але через деякий час ми дійдем до певного рівня розвитку.

Тобто навіть без фінансування спорт в Україні має право на існування?
Нам треба відмовитись від думки, що спорт – це дотаційна установа, в принципі. Спорт повинен отримувати якійсь гроші, але клуби, неважливо футбольні, баскетбольні, гандбольні, повинні самоокуповуватись. Поки що цього не має.

Існує така думка, що футбольний клуб для олігарха – це така іграшка для них та квиток до еліти суспільства. Але нещодавно Сергій Лещенко висловив таку думку, що клуб для олігарха – це, перш за все, інструмент політичного впливу на регіон. Чи ви погоджуєтесь з цим?
В нашій недовгій історії такими методами користувалися лише декілька людей. В першу чергу це Ринат Ахметов, який і досі рекламується, який і досі намагається триматися на плаву в політичному житті не в останню чергу завдяки своєму донецькому «Шахтареві». В якійсь мірі ми можемо говорити і про Ігоря Коломойського. Але там інша ситуація. Він позиціонував себе не як очільник якогось одного клубу і, відповідно, «голова» цього регіону. Він намагався тримати одразу декілька клубів і через ЗМІ впровадити політику того, що «без мене ви помрете, я ваша месія». Таким чином він тримав у своїх коліщатах чималу частину українських клубів, а, відповідно, й український футбол. Моментально, як він припинив фінансування, «помер» криворізький «Кривбас», погіршилась фінансова ситуація в «Карпатах», «Волині», в тому самому «Дніпрі».

До початку заворушень в країні український вболівальник регулярно відвідував матчі, і на іграх середньої важливості можна було спостерігати достатню кількість людей. Зараз же ми бачимо, що українці не дивляться футбол на стадіонах. Виходить, що український фанат для футболу – це такий собі не дуже вірний друг. Тобто в радощах вболівальник багато часу проводить із «грою №1», а в смутні часи відвертається від неї. Чи можна так стверджувати?
Я з вами не погоджусь, тому що в нас не було стабільного вболівальника. В нас немає фанатської культури. І власне тому зараз, коли ситуація в країні погіршується ми бачимо пусті трибуни. На це є декілька причин. По-перше, суттєво погіршився фінансовий стан у людей. Ми не повинні про це забувати і це відкидати. По-друге, жодний не проводить грамотної політики роботи з вболівальниками. У нас відсутня така ланка в структурі клуба. Хіба «Шахтар» намагається щось десь робити. По-третє, сам інтерес до чемпіонату України знизився. Від нас поїхало чимало провідних легіонерів, відповідно, рівень футболу впав. В нас мало ентузіастів. Більшість фанатів – прагматики, які прийшли на футбол і хочуть зрозуміти, куди пішли їх умовні 40 гривень.

Гравці високого рівня пішли – футбол став гіршим. Футбол став гіршим – гравці високого рівня пішли. Де тут причина, а де наслідок?
Ви шукаєте голку в копиці сіна там, де її банально не можна знайти. Ситуація в країні погіршилась – погіршився футбол, пішли гравці. Це радше взаємовиключні фактори. Ще раз повторюся, каталізатором всього стали певні події в країні.

Ставлення гравців до ситуації в країні є, якщо не різко протилежним, але неоднозначним. З одного боку ми бачимо Романа Зозулю, який проводить акції в підтримку воїнів АТО. З іншого ж боку є Ярослав Ракицький, який не співає гімн України. Ми хочемо збудувати єдину країну, але навіть не можемо домогтися того, щоб був єдиний футбол. Як виходити з цієї ситуації?

Ми мало знаємо про гравців, в принципі. Я не можу стверджувати, що Ярослав Ракицький є єдиним футболістом, який не співає гімн. Футболісти є в якійсь мірі обличчям країни, і вони розуміють, що, якщо вони зроблять щось не так, на них поллється шквал критики. На даний момент, дійсно, Ракицький виглядає дивно на фоні решти. Ми можемо бачити, що всі футболісти збірної Україні вивчили гімн, в кожному слушному або неслушному моменті вигукують «Слава Україні» або ще щось подібне. Це просто популярно, це затребувано в суспільстві. І вони, як представники цього суспільства, розуміють необхідність це доносити до усіх. В будь-якому випадку ми не маємо права в чомусь переконувати Ракицького. Його політичні погляди є його політичними поглядами. Якщо він відкрито не підтримує патріотичні настрої у суспільстві, то чому він виходить у футболці збірної України?

Схожі новини



• Українські журналісти півтора роки генерували ненависть до росіян. Інтерв'ю.
• Журналіст – професійний дилетант?
• Бесіди з богемою про богему. Інтерв'ю.
• «Не має часу займатися не тим, що подобається». Інтерв'ю.
• «Мені цікаво все і різне, я готова братися за щось нове» - Наталія Астахова. Інтерв'ю.
• ЗНАЙТИ СВІЙ КЛОНДАЙК АБО ЖУРНАЛІСТИКА МАЙБУТНЬОГО (У ПРЯМОМУ СЕНСІ). Інтерв'ю.
• Журналіст-студент і студентські ЗМІ від журналістки “Studway”. Інтерв'ю.
• СВІТЛАНА ВЄДЄНЄЄВА: ВСЕ, ЩО НАМ ПОТРІБНО – ЦЕ МРІЯ І БАЖАННЯ ЇЇ ЗДІЙСНИТИ. Інтерв'ю.
• «Журналіст для суспільства – це очі й вуха», - Дмитро Бєляєв. Інтерв'ю.
• Дозвольте попрацювати. Інтерв'ю.