Українські журналісти півтора роки генерували ненависть до росіян. Інтерв'ю.

4236, 2 курс.

Рубрика: Інтерв’ю

Багаторічна російська пропаганда змусила вітчизняних журналістів відповідати на ворожі виклики агресора, аби вистояти в умовах інформаційної війни.

Журналісти інформаційного агентства УКРІНФОРМ Ярослава Міщенко та Євген Якунов розповіли про етичні проблеми журналістської діяльності сьогодні, а також розповіли про використання соціальних медіа під час виконання роботи.

Журналіст: Що таке журналістика для Вас особисто?
Я.О.Міщенко: Для мене журналістика – це життя. Я завжди хотіла про щось розповідати, мені подобалося описувати світ. Пряма функція журналістики - розповідати новину, передавати її. І усе це я люблю як життя.

Є.В.Якунов: Для мене журналістика - це рідкісне поєднання можливості заробляти гроші та водночас робити, що тобі хочеться та подобається. Ти виступаєш у ролі гарного артиста, який, досягнувши певного професійного рівня, вже не слухає настанови режисера, а просто імпровізуєш.

Журналіст: З якими етичними проблемами стикаються журналісти сьогодні?
Я.О.Міщенко: Як на мене, усім стандартам ми навчилися. Це і ВВС і СNN. Та все ж необхідно виховувати свою внутрішню етику. Свою журналістську кар’єру я розпочинала у відділі «Цікаві теми». Одного разу мені довелося написати про притулок для жертв домашнього насилля. Туди не можна було потрапити інакше, як представитися жінкою, що потерпає від подібних знущань. У результаті матеріал видався хорошим, проте я описала деякі деталі (що обговорювалися анонімно) так, що один професор, який бив свою дружину, впізнав у моєму матеріалі себе і в нього це спровокувало нову хвилю насилля. Після цього я звинувачувала себе, я могла це змінити. Пізніше ще не раз наступила на ті ж граблі у намаганнях передати все. Але журналістика завжди емоційна. Залишатися справедливим – етика твого особистого характеру. Проте я отримала цінний урок: в нашій роботі треба бути дуже обережним.

Є.В.Якунов: У кожної людини є свої переконання. Хоч журналістика і пропагує об’єктивність, 100% результат вам може надати лише робот. Матеріали завжди мають свій вектор – справедливість чи захист держави. Саме тому основним етичним моментом у роботі журналіста є донести людям щось. Проте завжди має бути межа, адже думка не має стати нав’язливою пропагандою.

Основну етичну проблему для мене можна пов’язати зі свободою слова. Іноді хочеш закричати на весь світ, начепити на людину ярлик, але не маєш на те доказів.

Журналіст: Як Вам вдається зберігати об’єктивність, стримувати власну емоційність?
Є.В.Якунов: Перш за все, мають бути певні межі, за які не можна виходити. Не варто забувати, що можна донести свою думку, не сказавши прямо. Плюс журналістики в тому, що вона впливає й підсвідомо, думку можна донести метафорично. В будь-якій мові одне слово можна інтерпретувати по-різному. Журналіст може сказати одне, а читач зрозуміє це по-іншому. Якщо ти оперуєш словами, то не можеш бути об’єктивним. Ти маєш дотримуватися принципів, які ти сам сповідуєш. Важливо прямо декларувати, що ти націоналіст чи суб’єктивний журналіст, тоді тебе не звинуватять хоча б у брехні.

Я.О.Міщенко : Але ж ми можемо спостерігати і крайні випадки суб’єктивізму. Наприклад, газета «Вести» , де 10 з 12 заголовків про те, як погано в Україні. Все ж має бути якийсь бар’єр пропаганди?

Є.В.Якунов: А в нас усі матеріали про Путіна погані. Хіба ми об’єктивні? Так, з нашого боку це - патріотизм. Проте кожна країна сповідує свої принципи. Вони мислять суб’єктивно і ми маємо їм протидіяти, інакше ми програємо. Журналіст має чітко усвідомлювати, що він робить і називати речі своїми іменами.

Так, у 1991 році українці ставилися до росіян позитивно, і це було взаємно. А починаючи з 2008 росіян почали «зомбувати». На час вторгнення військ до Криму вже існував великий дисонанс між ставленням націй одна до одної. Росіянам стріляти в українців було, ніби стріляти у ворога, а для нас росіяни все ще залишались друзями. Опісля ми півтора роки генерували ненависть до агресора. Нікому це не подобалось. Проте тепер ми урівняли шанси. Колись у своїй я роботі я написав, що необхідна мілітаризація свідомості, наразі ми її досягли.

Журналіст: Багато журналістів для висловлення власного ставлення та позиції використовують соціальні мережі. Яким є Ваше ставлення до подібних платформ?
Я.О.Міщенко : Хороша штука соціальні мережі. Фейсбук - це вже наше життя, наші реалії, без них нікуди. Журналіст, безперечно, має цікавитися соціальними медіа.

Є.В.Якунов: Чому ні? Якщо ти знаєш, що це акаунт реальної людини, то ти можеш слідкувати за її думкою, а іноді й цитувати її. Головне дотримуватися принципів цензури: не ображати і не звинувачувати людину без доказів. Якщо ти ображаєш особу, не маючи на те підстав, то ти дезінформуєш суспільство. А цим журналіст займатися не повинен. Ну і, звісно, треба пам’ятати, що Фейсбук - це спосіб публічного висловлювання.

Журналіст: На Вашу думку, чи може журналіст на своїй сторінці виставляти персональні дані та суб’єктивну думку? Чи не буде ця інформація сприйматися людьми як позиція організації, в якій працює журналіст?

Я.О.Міщенко: Фейсбук для мене це можливість поділитися гарним настроєм, але це, насамперед, і комунікація. Якщо мої матеріали публікуються в УКРІНФОРМі, то я можу зробити лише підводку до них у соціальній мережі. Інші ж мої пости не пов’язані з місцем моєї роботи.
Є.В.Якунов: До подібних мереж не треба ставитися як до приватного листування. Це все публічно! Це те саме, що ти написав щось на плакаті і став разом із ним посеред Хрещатика. Це твій особистий плакат, але всі його бачать. Журналіст має використовуватися соцмережі для випромінювання своїх позицій, думок, висновків. Особисто я використовую його так.

Журналіст: Якими характеристиками має володіти журналіст сьогодні?

Я.О.Міщенко : Сучасний журналіст має розумітися плюс мінус на всьому. Не можливо розповісти 5-річній дитині про те, чого самі не розумієте. Необхідно сформувати експертне коло, аби аргументувати свою позицію. Якщо ти все життя займаєшся вивченням однієї теми, то ти експерт, але вже не журналіст. Щоб розуміти все, без гарних друзів не обійтися.

Є.В.Якунов: Журналіст сьогодні виступає, перш за все, комунікантом, а вже потім письменником. Це людина, яка живе даним моментом. Він має миттєво аналізувати те, що відбувається тут і зараз. Нині швидко тече час, а журналіст має працювати безперервно. Навіть у відпустці треба проглядати новини. Інакше ти відстанеш від життя, пропустиш щось важливе. Журналіст має трохи випереджати час. У моєму віці це важко, але без цього неможливо. Журналіст, як не крути, має шукати певний промінчик світла. Якщо замислитися, то у нас все не так і погано. Так, було б краще без війни і корупції, але є у нашому світі й багато доброго.