«Освіта - не вирок». Інтерв’ю з Анастасією Кугук

9585, 2 курс.

Особистість

Які журналісти виходять з філологів
Анастасія Кугук - магістр спеціальності «Медіакомунікації» та бакалавр з французької філології. Наразі дівчина працює кореспондентом на «Першому національному». З Настею ми поспілкувались про те, чи важко стати журналістом без повноцінної освіти та з якими труднощами зіштовхується новачок у цій професії.

На годиннику 22:00. Двері гуртожитської кімнати ледь чутно відчиняються, і Настя повертається з роботи. На ній сіре, уже майже зимове пальто, джинси, червоний шарф, теплі чорні чоботи. Настя неохоче знімає верхній одяг і раптом згадує: «Час для інтерв’ю?» Я ствердно киваю. Намагаючись підбадьорити мою героїню, готую нам чай з лимоном та печиво. Тепер можна й поговорити.

- Настю, закінчивши бакалаврат на французькій філології, ти вступила на магістратуру на «Медіакомунікації». Чому прийняла таке рішення?
- Зізнаюсь чесно, я просто не вступила на бюджет на філологію. Документи на журналістику я подала для того, щоб перестрахуватись. Але оскільки виявилося, що іспити на журналістику збігалися з іспитами на філологію, я просто фізично не змогла їх скласти. Тоді я вирішила вступати на медіакомунікації, адже це було щось схоже на журналістику. Тим паче ця спеціальність якраз і створена для людей, які до того не мали нічого спільного з цією професією. Фактично - навчання з нуля. Тобто саме те, що мені й потрібно. Я подумала: «Буду медіакомунікатором». (Сміється). Тоді я не мала й найменшого уявлення, що це таке. Але спеціальність видалася мені привабливою, і ось так я опинилася тут.

- У Інституті журналістики ти навчаєшся лише другий рік. На твою думку, цього досить для того, щоб працювати журналістом?
- Я вважаю, що досить. Скажу більше - можна взагалі не навчатися ні на чому, пов’язаному з журналістикою, щоб бути журналістом.

- Отже, ти вважаєш, немає потреби мати журналістську освіту, щоб працювати в цій професії?
- Безперечно. Освіта - не вирок. Якщо людина дуже чогось хоче, вона й без освіти освоїть ту професію, яка їй подобається. Звичайно, можуть виникнути технічні проблеми, наприклад, відсутність знань про структуру інформаційного повідомлення. Проте завжди є інтернет, є викладачі, які готові допомогти у будь-який момент, а теоретичну базу можна взяти з будь-якої книжки про журналістику.

Я вже другий місяць працюю кореспондентом на «Першому національному». І якщо чесно, за цей короткий проміжок часу на телеканалі дізналася більше, ніж за всі роки навчання в університеті. Практичний досвід важливіший за будь-яку теорію.

- На «Першому національному» ти працювала спочатку стажером. Як тобі вдалося стати офіційно кореспондентом телеканалу?
- Історія взагалі цікава. Спочатку я брала участь у проекті «Хаб медіамобільності». Це програма стажування для студентів саме журналістської спеціальності. На цей проект з’їжджалися люди з усієї України. Я стажувалася 2 тижні. Моїм колегам за програмою потрібно було повертатися додому, а я вирішила ще залишитись, оскільки живу в Києві. На каналі я провела ще 2 тижні. Відповідно - практика в мене була вдвічі більша. Я зарекомендувала себе непогано, хоча це було для мене абсолютно новим. До цього я не мала жодного відношення до телебачення.

Як я почала саме працювати? Оскільки закінчувала філологію, знаю дві мови: французьку та англійську. І керівництво телеканалу вирішило, що така людина в команді їм не завадить. Вони запропонували мені залишитися, і ось з вересня я офіційно працюю кореспондентом відділу новин «Першого національного».

- Тобто знання філолога допомогли у новій професії?
- Так, саме вони дали мені перевагу. І без спеціальної освіти я змогла почати працювати журналістом.

- Отже, ти у цій професії ще зовсім новачок. Що у роботі журналіста для тебе є найважчим?
- По-перше, я відчуваю нестачу глибоких знань про суспільно-політичне життя. Деякі питання для мене є складними, часом важко зрозуміти певні механізми. Але я намагаюся читати законодавство, пробую розбиратися в політиці.

Проте найважчим для мене було переборювати себе. Поступово я зрозуміла, що роботу треба сприймати тільки як роботу, і не переходити ні на що особисте. У мене завжди був страх заговорити з людиною, але завдяки професії кореспондента я більше не боюсь спілкуватись з людьми. І неважливо, хто це: відомий політик, зірка чи чиновник. Я знаю, що мені це потрібно для роботи, беру себе в руки, відкриваю рота і говорю. І насправді, це дуже круто, коли руйнуються бар’єри в спілкування з людьми.

Дивлячись на Настине змарніле обличчя, запитую:
- А втомлюєшся дуже?
- Звичайно, але мені ця втома подобається. Коли після робочого дня не лишається жодних сил, ти розумієш, що недарма прожив цей день. Ти знаєш, що зробив щось корисне для суспільства і при цьому ще й сам розвиваєшся. Це класно усвідомлювати, що не просто сидиш на парах і слухаєш лекції-теорії, а робиш щось на практиці.

- У роботі журналіста часто стається так, що герой не бажає розкриватись. Які твої особисті методи, щоб людина пішла на контакт?
- Є різні люди. Якщо це політики, то вони зазвичай самі йдуть на контакт, а якщо людина не звикла до камери, цю людину треба схилити до себе. Можна спочатку вимкнути камеру і просто поговорити. Якщо людина боїться - треба відволікти її, можливо, особистими темами. Навіть розповісти щось про себе. Коли людина розуміє, що ти стаєш їй другом, вона починає тобі довіряти і розповідати все, що потрібно.

Особисто для мене, дуже важливим є візуальний контакт. Якщо я буду відкрито дивитися на людину і не бути загрозливою для неї, думаю, вона до мене прихилиться. А ще важливо усміхатися. Яка б не була тематика, все одно невеличка усмішка завжди допомагає. Перш за все, треба до людини ставитися як до людини, і тоді вона піде з тобою на контакт.

- Філолог, «медіакомунікатор», кореспондент… Ким все ж таки бачиш себе у майбутньому?
- Поки що я ніким себе не бачу. Я живу теперішнім, і воно мені подобається. Говорити про зміни зараз важко. Але я хотіла б реалізувати себе в чомусь. І якщо це буде журналістика, навряд чи вона залишиться новинною.

Моя мрія створити хорошу науково-популярну програму, яка була б цікава усім: від школярів до пенсіонерів. Я люблю науку і мені подобається про неї писати. У нашій країні зі зрозумілих причин цікавляться переважно суспільно-політичними проблемами. Однак, як сказав Рональд Рейган: „Ми фінансуємо науку не тому, що багаті, а ми багаті тому, що фінансуємо науку”. Коли це зрозуміють в Україні, у нас усе зміниться на краще.

Наші чашки з чаєм спорожніли, а печиво закінчилося. Час завершувати бесіду. На годиннику 23:00. Настя втомлено позіхає, а через кілька хвилин засинає. День був важким. Але вже завтра будильник знову розбудить її о 6 ранку, і вона створюватиме нові сюжети для своїх глядачів.