Філософія міграції. Репортаж.

Або життя українки у Швеції як повноцінний опис проблеми

Я прямував до вокзалу. Точніше, до станції метро «Вокзальна», звідки я планував потрапити на «Арсенальну». Що я там забув? Гарне питання, але все по порядку. Промені ранішнього сонця били мені прямо в очі. Незважаючи на невтішні прогнози погоди, було доволі тепло. Я дивився по сторонах: праворуч знайоме KFC, по іншу сторону – майже добудована споруда з таким а-ля українським розписом. «Невже українізація добралася і до сучасної архітектури?» - промелькнула в моїй голові думка, коли я заходив до метро.

Вся ця подорож була затіяна для виконання одного завдання – попасти на нову виставку «Філософія міграції». Ну як нову, вона триває вже з 9 липня і закривається вже на днях, тому можна сказати, що я «забігаю в останній вагон» цього мистецького потягу. Чому саме ця вистава? Тема міграції – одна з найактуальніших проблем сучасного світу. Кожного дня ЗМІ рясніють черговими, в поганому сенсі «соковитими» історіями про сирійських біженців в Європі. Було цікаво дізнатись, як цю тему зобразить український художник.

Ще коли я знайшов афішу, мене здивувало те, що знаходилася ця вистава не в «Мистецькому Арсеналі», а точнісінько через вулицю від нього – у Музеї культурної спадщини. Коли я добрався до неї, я побачив, як вона вигідно вирізнялась від оточуючих домівок – «барокові» колони, власний задній двір. «Музей же ж!» - подумав я і зайшов всередину.

- Добрий день . «Філософія міграції» тут проходить? – питаю я у жіночки, яка сиділа при вході.
- Так. Ви учень? – це питання не могло мене не образити.
- Ні, студент, - протягую ій свій студентський.
- Тоді з вас 10 гривень.
- Дякую, - забрав свій квиточок і рушив до першої зали.

Напевно, мої очікування від зовнішнього вигляду цієї виставки були надто зависокими. Навідвідувавшись «Пінчук арт-центру» та того ж «Мистецього Арсеналу», я чекав на щось сверхсучасне та незвичайне. А знайшов банальний музей з стінами обробленими під дерево та книгами за склом. Блукаючи по приміщенню, я ніяк не міг знайти хоча б якийсь натяк на тему міграцій: якісь документи та вирізки (які, напевно, відносились до історії музею) були на кожному кроці.

- «Філософію міграції» шукаєте? – питає мене жінка вже похилого віку. Я одразу зрозумів, що це музейний доглядач. Її вік, одяг та поведінка прямо кричали про це. Було видно, що вона провела тут не один рік та знає все про цей музей.

- Так, - відповів я, - не підкажете де?
- Ось один експонат, - вказує в дальній від мене кут кімнати, - і ще декілька в наступних залах.
- І це все? – я дійсно здивувався.
- Так, все – в її голосі були нотки посмішки. Чомусь мені одразу здалося, що це жінка з тих, яка не любить всі ці «сучасні мистецтва».
- Що ж, дякую.

Експонат, на який вказала жінка, був серією… хотів би сказати картин, але це не те слово. Це були гарно оформлені в рамочку листи, які не до кінця спалили. «Артефакти, знайдені в надрах підсвідомості, відбитки, що віддають болем при дотику», - саме так описав це автор. «Насправді, описати душевний біль опіками на папері – ідея гарна, але до чого ж тут міграція?» - питав я себе. З цими думками рушив до наступної зали. Посередині – обвуглені пеньки з прикріпленими до них воланами з бадмінтону. «Ось і в «Пінчук арт-центр» потрапив», - усміхнувся я. Все той ж наглядач сказав мені, що до цього ніякого пояснення не має.

Щось дійсно цікаве я знайшов в останній залі. Майже на центральному місті був стенд, з різними фотографіями та відео. Це було зображення історії Марії Куликовської, уродженкою Керчі. Вона була змушена емігрувати з України через те, що одружилася з жінкою. «Це було бажанням зламати чи хоча б поставити під питання існування патріархальної системи», - так вона описує ті події. Життя, як іммігранта в Швеції є для нею справжнім випробуванням. «Вислуховування посмішок багатих шведів, ковтання сліз, оплакування рідних, постійна гонитва за мрією – це реалії міграції, як вони є», - описує Марія. Цей експонат, ні, маленьке життя, що я пережив в тому музеї стало справжнім зображенням життя іммігранта. Я зрозумів, що всі ці жахливі історії із ЗМІ не є вигадкою – їх багато і серед наших оточуючих.

Вийшов я з музею зі змішаними почуттями. З одного боку мене вразила, шокувала історія Марії Куликовської, з іншого – я зрозумів, що не даремно витратив свій час та гроші. Може я не пізнав всієї «Філософії міграції», але одну з її багатих розповідей я відчув повністю.

Оцініть написане та прокоментуйте:

Дуже подобається

Подобається

Так собі

Не подобається

Голосовать Результаты

Схожі новини



• Редакційна “бджілка”
• «Від п’ятірок за диплом до прибутків за проект»
• Журналістська кар’єра: з нуля до успіху в Європі
• Неочікуване підвищення
• Шлях завдовжки у 15 років
• На афіші - вила. На календарі 13 число: час парламентської журналістики з Анастасією Асєєвою
• Ходити – значить жити. Репортаж.
• Ті, що не уявляють себе без дороги
• Світла редакція
• УКРАЇНСЬКА МОДА: POOR BUT COOL. Інтерв'ю.