Let’s Do It Ukraine, або як робити не треба

Софія Цісаренко, 4 курс, РЗГ.

репортаж

Дві «заміновані» станції метро, три машин МНС, ранкова злива – і наш шлях на Труханів острів розпочато.

Суботнім ранком, незважаючи на дощ і небажання жертвувати заслуженим вихідним, українці вийшли на наймасштабніше (читай найбільш розпіарене) прибирання країни – міжнародну екологічну акцію «Зробимо Україну чистою! - 2015». Організовувала подію Організація Let’s do it, Ukrane , учасник загальносвітового руху Let’s do it, world.

Головною локацією був заявлений Труханів острів. О 10 ранку, прорвавшись крізь окільцьовані станції метро, МНС і ремонтні роботи на набережній, ми нарешті дісталися місця. Як гордо заявляли організатори, о 10.10 на острів потрапило більше 6 000 прибиральників. Тисячі ентузіастів ми так і не побачили, зате відразу при вході нас зустріли усміхнені й розгублені школярі-волонтери.

- Доброго ранку! Ви школярі? Який клас? – звертається до мене дівчинка в футболці з яскравим логотипом організації «Let’s Do It Ukraine».
Зважаючи на те, що ми прийшли на акцію однаково вбрані та ще й з червоними хустинками поверх волосся, таке зауваження не дивує.

- Вам сюди, – каже дівчинка, безпорадно тицяючи на карту.

- Сюди – це куди? Можете показати, хоча б у який бік рухатися?

- Ні, провести вас не можу. А ви що, не орієнтуєтеся?...

Змирившись із тим фактом, що дорогу нам так і не покажуть, отримавши по одній рукавиці (по дві чомусь не видають), із власними сміттєвими мішками, ми пішли збирати пляшки, папірці й недопалки. На невеликому клаптику острова, поміж пляжем і акуратним ланцюжком туалетів, як виявилося, ми були самі. Схоже, киян таки налякала погода. І хоча дощ закінчився ще до десятої, тобто до початку прибирання, більшість мешканців міста й досі мирно дрімали у своїх ліжках, і прибирання їм тільки снилося.

За дві години, доки рибалки з цікавістю спостерігали за нашою метушнею, ми встигли назбирати чотири 120-літрові мішки сміття. Окрім стандартних обгорток і шприців, були в наших мішках і цікавіші знахідки – партбілет 1962 року та особистий щоденник похилого чоловіка.

Сміття ніхто не сортував: очевидно, від світового руху Let’s Do It, Україна перейняла лише назву, особливо не турбуючись про міжнародні екологічні стандарти та роздільний збір сміття. На жаль, своїми скромними силами і з обмеженою кількістю мішків, ми змогли прибрати лише частину території. За кілька метрів від нас пластикові пляшки так і лишилися чекати наступних волонтерів. Тим не менше, організатори в соціальних мережах поспішили оптимістично заявити: «Вже близько 12 годин Труханів острів був повністю прибраний від сміття!»

Що ж будемо вірити, до кінця дня ці слова таки стали правдою. А ми тим часом винесли сміття й пішли мити руки в Дніпрі. Вода була хоч і прохолодною, проте на диво прозорою.

- Що клює? – запитую в рибалки на березі?

- Та нічого не клює.

- Спортивний інтерес? – не відстаю.

- Та дружина дістала. Але краще б я пішов з вами прибирати, було б більше користі.

Я прощаюся, маючи надію, що наступного року цей чоловік піде не рибу ловити, а прибирати сліди таких як він відпочивальників.

Із чистим сумлінням і відчуттям виконаного обов’язку, ми вирушаємо на пошуки задоволення: на головній сцені гостей мав розважати Олег Скрипка та надихати перша леді країни Марина Порошенко. Вказівників не побачили, і щоб довго не вибирати між право й ліво, ми пішли прямо. За законом Мерфі, сцена виявилася збоку. І доки організатори підбивали підсумки й звітували про них в соціальних мережах, ми їли українські гамбургери з відбивними, фотографувалися й думали про те, як робити не треба.

Let’s Do It Ukraine, або як робити не треба

Оцініть написане