Голодний фестиваль вуличної їжі

Анна Савчук, 4 курс, ВСР.

репортаж

Всі люблять смачно їсти. І якщо артфести на околицях Києва зазвичай відвідує тисяча гостей, то будь-які фести з їжею не менше ста. Ста тисяч, маю на увазі. Організатори це добре знають, тому 18-19 квітня відбувся вже Десятий фестиваль вуличної їжі у Києві..

Все дійство починається ще від виходу з метро — станція “Лісова” й ринок довкола
відразу налаштовує на потрібний лад усіма ароматами й звуками. Аби дістатися до арт-заводу
“Платформа”, де відбувається фест, треба пройти справжні кола пекла — метро, базар, ще
базар, метушлива вулиця, “Даринок”, знову вулиця — скільки вже? Нарешті прийшли. Фест
легко впізнати — довга черга на вході, де чіпляють браслетики й беруть гроші за вхід, щоби
ми витрачали ще більше грошей.

“Дима, возьми еще бутылку — и к нам!” — відразу чується. Ось воно — спражній
київський фестиваль їжі — жують, п’ють, плюють, топчуть ноги, лізуть без черги. Хей, а що
ви очікували?

Кажу подрузі: “йдемо за вином”. Це мій другий фест їжі (запитаєте, чому приходжу
вдруге — нехай то буде таємниця), тому так і кажу. Пізніше я ще про це пошкодую, але зараз
вино аж як доречне. Поясню: справа не в алгольній залежності чи бажанні прирахувати себе
до цього розкішного гульбища. Чесно кажучи, інакше там просто ніяк. Туди йдуть пити і
їсти. І пити спершу, чи б пак надпити (як бажаєте). Доки дочекаєшся у черзі найхолоднішого
бургера, будеш злим (і = голодним), що сюди взагалі припхався, пройшов базарні кола пекла,
а тепер чекаєш з буркотливим шлунком якусь булку (нехай навіть устрицю, не в тому справа).

І ось момент “Х”. Навіть півсклянки сухого червоного на той самий буркотливий
шлунок роблять свою справу — бургери стають теплішими, черги меншими, люди
приязнішими, а ціни демократичнішими. Ось він — секрет вуличного фесту! І таємниця,
чому люди сюди йдуть і навіть повертаються, як би дивно чи суб’єктивно це не вважалося б.

Взагалі на фестивалі працюють “без’їжеві” корти, де можна придбати, наприклад, одяг
українських виробників. Можна подивитися картини в мистецькому павільйоні. Але туди
доходять скоріше тільки знуджені зіваки або ті, хто замерз на вулиці й хоче поїсти в теплі.
Черги, про які вже згадувалося, заслуговують окремої уваги. Коли ти приходиш на
фестиваль їжі, аби придбати їжу, а натомість стоїш у довжелезній черзі й з’ясовуєш,
наприклад, що справа, яку хотів замовити, закінчилася — це може засмутити. Але не в
нашому разі. Як і не в разі 75 % гостей фесту. Спочатку було вино. Яке у першій же черзі за
індійськими потравами я розлила на свої нові кросівки.

І нехай не мають мою статтю за алкоголеву пропаганду, але вона дасть змогу новому
відвідувачу перетворити кошмарно зіпсований день у гурманно-гуманолюбні вихідний.
Нехай і з зіпсованими кросівками : )

Голодний фестиваль вуличної їжі

Оцініть написане