Дорога не з Мекки в Медину

Рубрика: життя

Мама з дитинства говорила, що дорога додому завжди швидша, ніж куди-небудь в інше місце. Майже щовечора я добираюся додому з інституту на 19 тролейбусі. Але сідаю в нього не на зупинці біля корпусу, а трохи далі, щоб трохи пройтися і уникнути купи розмов студентів ІЖ про «меніхтось там щось там поставив», «хочу 6-ий айфон», «Мама! Я тєбя нє слишу!». Якось тужливо пробігають в очах блякло-рожева будівля Пенітенціарної служби і корпус КНЕУ. У сквері на Якіра ще працюють фонтани, і біля них, як у пустелі біля оазису, збираються матусі на «вечірній водопій» зі своїми дітьми в колясках. Низка аптек та нотаріусів перетворюється на низку оптик і фотоцентрів. Десь між ними загубилося відділення пошти і високий житловий будинок з написом червоного кольору на фасаді «Слава». Без «КПРС». Нижче по вулиці стоїть білий велосипед, пам'ятник усім велосипедистам, а над ним бігборд з рекламним плакатом нового автомобіля luxury класу. Підходячи до станції метро Лук*янівська виникає відчуття великої базарної площі. До неї веде ряд машин, припаркованих на пішохідній дорозі. Потім ти занурюєшся в аромати шаурми, сигаретних недопалків під ногами, запах бабусь, бензину, фруктів і овочів з розкладок, закислої води у вазах з під квітів і весь цей ефір завершує нотка«Мак Дональдса». Тут я сідаю в свій тролейбус. Від'їжджаючи від зупинки видно зелену вивіску з білими літерами «Watsons. Мережа магазинів краси та здоров'я », під нею знаходиться м'ясний магазин. М'ясний магазин не просто, а як з мого дитинства. Коли ми приїжджали до бабусі на Україну вона іноді водила мене до «дяді Васі на базар». Це була м'ясна комора, за її словами, де суворі російські чоловіки вивантажували з причепа убитих в минулому корів, овець, і рубали їх при тобі величезними сокирами на дерев'яних дошках (я не була в морзі, але мені здається там такий же запах). Тут же щовечора я бачу бетонні ряди, викладені білою плиткою, а за ними стоять жінки з накладними одноразовими поліетиленовими рукавами поверх одягу. Серед усіх продавців є тільки один чоловік, його місце саме в центрі цього анатомічного театру. Під вікнами м'ясної крамниці часто стоять бабусі і продають в картонних ящиках «свіжу» рибу, курячі ніжки, гарбуз і малосольні огірки. На протилежному боці дороги розташований кіоск, там можна знайти скляні та порцелянові фігурки зі стразами Swarovski, і, напевно, щоб підняти ціну на ці маніатюрні псевдошедеври, цінники підписані від руки акуратним каліграфічним почерком вчителя початкової школи. Сховався за рогом «Маркет текстилю», паб, трамвайні колії. Далі по вулиці кінотеатр «Київська Русь» - масивна будівля часів СРСР, а навпроти - церква, у якій хрест на куполі більше, ніж сам купол. Проїжджаючи зупинку Глибочицька відкривається вид на проспект. Справа: банк, старі житлові будинки-коробки а-ля совок, Охматдит, нескінченна низка ларьків з сигаретами, напоями та сникерсамі, плакат «Готовий нове житло в центрі від 16500 грн», квітковий кіоск, в якому жінка-продавець потопає не в трояндах і хризантемах, а кактуси, герані і якихось мохах тропічних лісів. Зліва: «Кіївміськбув» вибудував нові житлові будинки в 24 поверхи, високі, рудо-білі, а серед них величаво стоїть один триповерховий старий будинок. Мабуть не вдалося знести під забудову. Під'їжджаючи до Повітрофлотського моста змінюється форма ліхтарів над проїзною частиною: до цього вони були подвійними, один над іншим, а за мостом як би роздвоюються. При цьому освітлення настільки жахливе, тьмяне, і не скрізь працює, що згадуються слова Юрія Андруховича «замало світла, щоб щось побачити, забагато, аби повіситися». Міністерство інфраструктури України (як і всі безглузді міністерства) завжди повинні розташовуватися в пафосних будівлях. На цей раз склянависотка з величезним глобусом на постаменті. При цьому глобус обертається навколо своєї осі не залежно від часу доби (прямо як цілодобова підсвічуваний портерт Кім Ір Сена в Північній Кореї). Скільки коштів на оплату електроенергії цього глобуса виділяє бюджет? Паркан-огорожа на мосту виконана в трьох різних стилях. А там, де міст проходить над залізничними коліями, додана ще метрова сітка, натягнута на арматуру. Мовляв, якщо хочете покінчити з собою, будь ласка, не стрибайте на потяги, краще пройдіться до траси з машинами, там паркан низький, хисткий і легше перелізти. Як «копіювати-вставити» по всьому місту стоять холодильники з «Живчиком» і пивом. Моя улюблена зупинка імені Юліуса Фучика завжди подумки наближає мене до мого рідного дому, бо завжди потопає в квітах, зараз це хризантеми. Шапки квітів видніються яскравими плямами крізь запилене вікно тролейбуса. На Солом'янській площі в темряві потонув сквер, блищать тільки свічки крізь вузькі вікна в церкві. Зовсім нічого не видно і на вулиці, що веде до площі Комсонавтів. Місто неначе поступово засинає, видаючи лише сигнали-маяки за вітриною вже непрацюючої пошти та центру МРТ діагностики Ніч поступово закриває жалюзі у вікнах квартир, а помітні вивіски з підсвічуванням все ще горять яскравіше вуличних ліхтарів. Хто більше заплатив за рекламу, той і буде жити в очах самотніх таксистів до ранку.
(Додому від зупинки я дійшла, зі мною все добре).